УкрРус

В Киеве была своя сказка о Золушке

Писать буду мало – вместо этого опубликую тут сказку. Почему? Потому, что пару миллионов, считающих себя киевлянами, даже не подозревают о существовании многих старинных киевских сказок, включая местную сказку о Золушке, - пишет Лада Лузина в своей колонке в Сегодня.

Эту книгу сборник А.А. Тулуба "Київ та його давня давнина у творах народних" я искала очень долго, обошла любимые книжные магазины, опросила знакомых, которые собирают книги о Киеве… безрезультатно! Отправилась в библиотеку и уже там поняла причину неуловимости данного издания – единственный в своем роде сборник киевских сказок и легенд, собранный до революции господином Тулубом вышел тиражом всего в 300 экземпляров. При жизни Тулуба он не издавался. Помимо трехсот книг есть лишь рукопись, датированная позапрошлым веком. В украинской Википедии, где о А.Тулубе все же есть пару строк – эта книга, даже не упомянута! (И тем обиднее, что многие историки, цитируя легенды А.Т., даже не считают нужным ссылаться на его труд)

"Что такое сказки? Пустяки", – возможно, скажете вы. Но, листая этот сборник, замечаешь, как меняется твое представление о Киеве – так же как меняется представление о древнем мире после прочтения мифов древней Греции.

Собственно, лишь прочитав эту книгу, я вдруг поняла: за исключением Кириллы Кожемяки, у Киева нет своих сказок! Точнее, сказки-то есть – но никто в наше время не удосужился собрать и в единую книгу, которую можно было бы прочитать детям и взрослым.

Многие любят и до сих пор пересматривают фильм "Три орешка для Золушки". Для чехов эта зимняя сказка (которой исполнилось уже 43 года!) почти такая же культовая, как для нас "С легким паром!".

Но Бог с ним с паром минувшей эпохи… Киеву давно нужна своя сказка для детей и взрослых – сказка, которую рассказывали своим чадам в XIX веке жители Подола и забыли современные горожане.

Киевский Замок стоял на этой горе

Сказка, где фигурирует киевский князь и бал в киевском замке (на одноименной горе, известной так же как Лысая), добрая девушка, ее злые сестры, злая ведьма и загадочная вышгородская волшебница Добрада (которая сама по себе заставляет нас вспомнить еще одну Лысую гору, самую малоизученную – расположенную у древнего Вышгорода и одновременно вспомнить о знаменитых киевских юродивых, которые своим неприглядным видом и проверяли людей на доброту!)

Нет в местной истории о только утерянных башмачков… но ведь в Золушке главное не босоногость, а честность, доброта, чистота и любовь, получившие заслуженную награду, – вера в лучшее!

И если кто-то из наших режиссеров вознамериться снять фильм по мотивам киевской Золушки – клянусь, напишу сценарий бесплатно, просто потому, что у моего любимого Городу должна быть своя собственная сказка!

Сказка, которую будут пересматривать и перечитывать год за годом и растить на ней новые и новые поколения.

Приглашаю вас на экскурсию "Мистические здания Киева с Ладой Лузиной"

ВИШГОРОДСЬКА ЧАРІВНИЦЯ ДОБРАДА

(Народне оповідання)

На Вигшородській горі жила собі чарівниця Добрада. Ніхто її ніколи не бачив, нікому вона не показувалася, але всі всі про неї знали, бо кожному допомагала в біді і радила в нещасті. Ніхто її не бачив достеменно, бо кожному вона показувалася інакшою: одним вона з'являлося молодою і гарною, другим – старою і поганою, як сама смерть.

Жили-були під той час недалеко Вишгородської гори три рідні сестри – всі три гарні і радісні, як сонечко. Дві старших з них були розумні, а третя нібито дурна, а в дійсності вона була розумніша, і лагідніша від своїх старших сестер. Старші сестри заздрили наймолодшій сестрі – її красі і не показували її людям; крім того, вона мусила виконувати найтяжчу роботу, а старші, приоздоблені, волочилися по святах та вечорницях, а бідна молодша сиділа на печі.

Одного разу всі три пішли у ліс збирати ягоди. Коли вони йшли полем, то побачили якусь жінку, яка спала на межі. Була вона стара і погана. Була вона і брудна, і зашмаркана; кінець носа дотикався до задертого підборіддя, а хустка, що зсунулася, відкривала лису, як коліна, голову, на яку падали палаючі проміння сонця.

Коли старші сестри побачили цю гидоту, показували одна одній на неї і аж за боки бралися від сміху, дивлячись на обличчя ціого сграхіття. Молодша ж інакше поставилася. Коли сгарші сестри насміялися досхочу над гидотою бабусі, вона вирвала кілька лопухових листочків і прикрила ними голову бідолашної.

Коли вже мали вони відходити, стара нібито прокинулась від сну і, побачивши листя, якими була прикрита її голова, подякувала сестрам за їх добре серце і кожній на пам'ять подарувала по одній бинді (пояс): двом старшим червоні, а наимолодшій білий і наказала це носити на голім тілі.

За кілька днів після того розбіглися по всіх селах посланці з Києва з наказом, щоб на такий-то і такий-то день всі щонайкращі дівчата, чисто селянські чи панські, зібралися в Киів в самий княжий палац. Казали, що старий князь хотів, щоб син його вибрав собі дружину.

Старші сестри вибралися на це свято, наймолодша ж мала залишитися вдома. Але вона теж мала бажання побачити палац й лиця хоробрих юнаків та убори дівчат. Вона почала плакати і благати сестер, щоб дозволили їй піти з ними. Нарешті вони згодились під умовою, що вона не буде сидіти біля них, а стоятиме коло порога, як звичайна челядка.

І було на що подивитися. Коли в призначений день всі дівчата зібралися в княжому палаці, то був незабутній денъ в житті кожного юнака, бо як Україна велика і широка – дала вона все, що було в неї найкращого. О, мій Боже милий! Якби з цих квіток чоловікові прийшлась одна квітка, то можна було вибирати ціле життя, бо як глянеш: і та ніби гарна, а та ще краща; ця чорнява, тя русява – і цієї, і тієї хотілось би чоловікові, а найкраще було б всіх разом забрати собі.

Коли увійшов молодий князь, всі серця, як би по команді почали скоріше битися, в грудях стиснуло, якби повітря забракувало – аж віддих закрило. Кожна а них в душі думала:

- А ну ж.. може... як Бог дасть!

І в очах заблищала корона, багаті тереми, заздрість подруг і разом з тим всім прекрасне обличчя хороброго юнака-князя нареченого.

Князь пройшов поміж рядків дівчат, пройшов, подивився, але, здаєтся, жодна, не зворушила його серця, жодна не затримала на собі довше його ока. Подивився він байдуже на всіх дівчат немов щось його там вабило, швидко пішов до дверей. Всі здивовані, розступилися, роблячи дорогу князеві. Але яке було здивування присутніх, коли князь випроводив на середину залі бідну почервонілу від щастя й соромливості дівчину… а була це та сама наймолодша з трьох сестер. Князь протанцював з нею кілька разів і посадовив на найкращому місці.

А дві сестри її мало не сказилися зі злости і не могли жодним способом виявити собі причину такого вибору, бо все ж таки вони були найгарніші за свою наймолодшу сестру

Думали довго над ним сестри і пішли до ворожки.

Там дуже вони здивувалися, коли ворожка сказала їм, що вся таємниця захована білому поясі, який має дівчина, і що його власниця буде дружиною князя.

Сестри постановили собі вкрасти цей пояс. Намір свій вони виконали за допомогою порошку, який їм дала ця ж сама ворожка.

Зібрання дівчат у Києві мало відбутися. Молодий мав 3 рази повинен був протанцювати зі своєю нареченою яка аж за третім разом ставала б його шлюбною дружиною.

Оце вже другий раз зібралися красуні в палаці княжому, вже вдруге стислися їхні груди сильніше, прискорено билися сердечка, і кожна ставала ще гарнішою, бо кожна сподівалася ще все ж таки здобути серце князеве.

Прийшли і наші три сестри. Наймолодша, як і перший раз, стояла біля дверей. Не мала вже небога ні білого пояса і передчувала свою недолю: серце завмерло в її грудях, а сльози як перли буйні спадали на сумнім обличчю. Відомо всім що то значить кохання в молодому серці дівчини – воно тільки і живе.

Нарешті вийшов князь, просто пішов до дверей, але там не знайшов своєї милої, подивився на неї, але немов її не впізнавав. Він перебіг поглядом цілий терем, передивився всі обличчя і подав руку найстаршій сестрі. Але на обличчі молодого князя не було радості, не сіяло воно, як в перший раз радістю і щастям. Затьмарилось чогось його обличчя, а серце немов говорило йому в грудях, що це не та, не та зовсім, яка ще недавно була така йому люба, до якої його так тягнуло за першим разом. Танцював він зі своєю красунею, а очима тимчасом все шукав когось по кімнаті.

А молоде дівча заходилося від плачу. Мій Боже, мій милий Боже! Чом він не простий бідний хлопець, як я собі бідна дівчина. Я так його люблю, так його кохаю. Доле ж моя, доле нещасливая. Головко моя бідна, що ж я тепер вдію з собою.

- Піду до Добради, – думала вона собі. – Люди говорять, що вона дуже добра. Піду, упаду їй ніг, проситиму, молитиму, а може вона в моєму горі допоможе.

Другого дня пішла вона, сердешна, на Вишгородоську гору. Люди показали їй хату Добрадину. Була то низька, напівзасипана землею, землянка, до якої ходилося як би до льоху. Дівчина постукала у двері, але не встигла переступити порога

Хати, як в очах їй потемніло, бо був то терем багато гарніший від княжого палацу. Всі стіни було виложено щирим золотом і дорогими самоцвітами, а перед нею стояла молода і дуже гарна жінка, усміхалася до неї дуже лагідно, як сміються святі то янголи божі, яких малюють на церковних образах.

- Я Добрада, – сказала вона дівчині, – і знаю, чого ти прийшла до мене. Вертайсь додому і сподівайся на добре, бо я завжди піклуватимуся про тебе.

Прийшов третій і останній день зібрання.

Найстарша сестра була певна, що буде княгинею, сміялася зі своєї наймолодшої сестри, що вона настільки дурна, що могла думати стати нареченою князя.

- Був то жарт і більше нічого, – говорила вона.

Зібралися знову красуні і кожна з них була ще немов кращою, ще багатше й краще вбраною.

Увійшов князь. Але цим разом, як тільки увійшов він до світлиці, усміхнувся і просто пішов до дверей, де сиділа наймолодша з сестер. В цей час заграла музика, і князь зі своєю вибраною хотів розпочати танець. Коли тут поміж присутніх почулися пронизливі, страшні зойки.

Всі кинулися у той бік і побачили двох сестер, що крутилися на підлозі, а груди їх обмотали дві чорні гадюки, які своїми жалами впилися в їхнє серце.

Наймолодша дівчина впала до ніг Добряди, котра за згодою прекрасної молодої дівчини була тоді присутня коло неї, і благала її змилуватися над сестрами.

Добрада порадила доторкнутися білим поясом до голів гадюк, що в ту ж хвилину знову повернулися на червоні пояси, якими були опоясані сестри.

За кілька днів після того святкували у Києві весілля молодою князя з тою нібито дурною дівчиною, наймолодшою.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги