УкрРус

Війна миру?

Арсеній Яценюк рішуче потиснув президента. Кабмін запроваджує режим надзвичайної ситуації на територіях Донецької та Луганської областей і режим підвищеної готовності по всій території України. Це месидж прем’єра на неспроможність президента 25 січня Радбезом дати відповідь на розстріл терористами Маріуполя і масштабного наступу російсько-сепаратистських військ. По всьому фронту. Невтомне бажання гаранта державної цілісності України постійно рухатись між дощовими краплями найшвидше досягло своєї критичної маси в правлячій коаліції. Команду лідера "Народного фронту" все більше турбує і дратує таємна дипломатія його колеги з Банкової. У персональних переговорах з Путіним. На тлі різкого охолодження Заходу і неефективності "Мирного плану", який дуже підозріло вигідний тільки господарю Кремля.

Така ескапада не витікає із повноважень центрального органу виконавчої влади. Але, згідно з Конституцією, Кабмін "забезпечує державний суверенітет" і "заходи, щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки". Оскільки це найвищі цінності в ієрархії його конституційних зобов’язань, то він, найшвидше, й не обмежений в діях по їх захисту. Тим більше, в гарячих умовах початку розпаду держави - анексією Криму і виникненням на Сході двох квазіреспублік, які головним принципом відносин з Києвом обрали війну без правил і тероризм. Головне – втрата колосального невідновлювального ресурсного потенціалу, який визначає тип національної економічної системи. Без нього ми можемо покинути клуб індустріально-енергетичних держав.

Це різкий політичний крок. Він не зможе ніяк змінити корінним чином ситуацію на Донбасі. Але запустить нові процеси в протидії Росії на Сході. Невідомо, як він накладеться на рішення Радбезу-Порошенка про створення на контрольованих українською владою територіях військово-цивільних адміністрацій. Вони не передбачені ані Конституцією, ані будь-якими законами України. Скоріше, це невдала калька із закону "Про правовий режим воєнного стану". В ст.13 встановлено, що в місцевостях, де введено воєнний стан, "керівництво у сфері оборони та забезпечення громадського порядку і безпеки, у запроваджені заходів, передбачених ст.15 цього закону, здійснюється відповідним військовим командуванням у тісній взаємодії з органами виконавчої влади …та органами місцевого самоврядування". В цій нормі, якою найбільше лякає нас містечкове товариство провладних тролів, 19 режимів обмеження прав і свобод громадян та їх юридичних осіб. Але виключно тільки на території воєнного стану і у випадку встановлення "порядку" таких обмежень спеціальним законом. Законодавці мають широкий маневр для прийняття максимально доцільного і відповідного ситуації рішення у межах чинного закону, але з опорою на конституційні приписи щодо пріоритетності прав і свобод людини і громадянина.

Попри все, два висновки серйозно бентежать.

Перший. Влада не хоче оголошувати, не дивлячись на свої конституційні зобов’язання, воєнний стан на Донбасі, але все частіше застосовує його елементи: масові мобілізації, проведення повномасштабних бойових операцій, тобто, нарощування реальної війни натомість поліцейській АТО, введення "військово-цивільних адміністрацій" з незрозумілими і непередбаченими законом повноваженнями, і "режиму надзвичайної ситуації".

Другий. Готовність влади з легкістю виходити за межі Конституції і законодавчого поля. Користуючись війною. Не вдаючись, при цьому, до прийняття нових, адекватних її рішенням, законів і роз’ясненню політико-правових аспектів запровадження не зовсім демократичних інститутів і нових особливих режимів.

Самі по собі ці політичні дії взагалі не спроможні реально змінити існуючу ситуацію на Сході. Як на прифронтових, так і захоплених терористами-росіянами територіях. Їх можливо віднести скоріше до піаркомпаній двох, що вже немає сумніву, владних команд. Де одна, з "обережною рішучістю", демонструє свою незгоду із "активною нерішучістю" іншої. На тлі дійсної загрози витіснити українські війська за межі Донбасу і перетворити Україну в Сомалі чи Судан.

Президент заплутався у форматах. Після Женеви, де Україну перед Лавровим представляли Керрі і Ештон, а Клімкін їм активно допомагав своєю присутністю, Путіну вдалося, використовуючи мсьє Олланда, вивести Порошенка на прямий діалог з ним в Нормандії і закласти між ними тривалий, особистий двосторонній формат. В обмін на прямі переговори із сепартерористами в Мінську, де українська дипломатія перетворила їх у суб’єкта міжнародного права. На підписані Мінські протоколи і секретні додатки до них сьогодні єдино посилаються всі, без виключення, світові лідери і держави, обговорюючи війну РФ з Україною. Росія, таким чином, простою "двохходовкою" закрила єзуїтську пастку. Переговори між українцями з приводу мирного врегулювання між собою є свідченням внутрішньої громадянської війни. Світ це не дуже сприймає, але росіяни масово записуються в добровольчі загони воювати на стороні "братів" в Україні. Завдяки цьому процесу Росія із агресора перетворилась у "третю сторону" війни, яку вона веде з Україною, і спостерігача одночасно. Це дає їй можливість стратегічного маневру і постійно організовувати міжнародні акції – "я над сутичкою".

Це коштувало нам безцінної довіри Заходу. США, практично, вийшли з прямого переговорного процесу. Німці і французи зайнялись глибокими маневрами, шукаючи точки дотику для підготовки компромісу з Росією. Хоча під тиском США вони "зірвали" мирні переговори в Астані. Розуміючи й неспроможність української дипломатії чинити опір поглинанню України Москвою і загрозу прискорення її розпаду при продовженні задоволення вимог сепаратистів. Тоді прийдеться приймати вкрай небезпечні рішення про підписання якогось міжнародного трьохстороннього документу: РФ-Україна-Захід про врегулювання ситуації з десуверенізацією великої європейської держави. Під тиском грубої сили Росії. Коли Путін дискредитував міжнародне право, порвавши Будапештський меморандум. Тобто, переписати усталені вже правила світового порядку і глобальної безпеки. Саме тому лідер економічно відсталої Росії не зважає на трощильні санкції, які загрожують перетворити її економіку в руїну. Ціна питання надзвичайно висока. Особлива. Або Росія війною з Україною повертається до світового лідерства, як правонаступниця СРСР, і розширює свій життєвий простір, перетворюючи десуверенізовану Україну в маріонеточну автономію або санітарну зону між собою і ЄС, або…. Тому, Путін чекає пропозиції на прямі переговори із Заходом. Петро Порошенко йому потрібен тільки як інструмент тиску на Західних лідерів і геополітичної гри. Московіти люблять іноді грати в "руську рулетку".

Йому це не раз вдавалось. Не забудемо також, що Владімір Владіміровіч став Путіним, коли нафта коштувала ледве 10.19 доларів за барель, а економіка була на глибокому дні. Він не боїться "падати".

Коли в 2005-08 роках нафта скочила з 45 до 134 доларів за барель, Путін створив найбагатшу вертикаль влади. На чолі із собою і кооперативом "Озеро". В Європу потекли ріки нафтодоларів. На замки, острови, політичні партії і державним діячам. До цього часу в нього непохитні друзі: Шредер, Берлусконі, Саркозі, Геншер та багато інших. Вони тиснуть на свої уряди в його інтересах. У 2007 році він виголошує знамениту антизахідну Мюнхенську промову і відкрито кидає виклик США, включаючи в це серію підривних шпигунських операцій. Відбувається наймасштабніше виведення військ США із ФРН. У 2008 році він перевіряє лояльність до себе Євроунії війною з Грузією. І йому вдається її безкарно розколоти, дискредитувавши блискучого реформатора Саакашвілі. Ціна нафти була 142 дол. За барель. Європа промовчала. І тепер, вона в комітеті ПАРЕ, намагається відновити статус з російської делегації попри спільну заяву лідерів ЄС про введення нових санкцій проти Росії вже 29 січня. Ситуація змінилась. Під тиском розлюченою агресивністю Москви ПАРЕ засуджує її агресію.

При ціні 110 дол. за барель Путін напав на Україну. Та, в страху перед імперією та за отриману від Майдану легку владу розгублених лідерів Майдану, дарує йому Крим і безпечно відступає з індустріального центру України – Донбасу. Містичність демонічної особистості Путіна надовго припиняє їх опір воєнній агресії.

Імунітет до зовнішніх тисків і стійкість господаря Кремля, його здатність виживати в надскладних умовах, вміння бути командним лідером ні в якому разі не варто недооцінювати. У нього немає задньої передачі. Він один із найбільш досвідчених світових політиків ядерної наддержави і впевнений, що Україна ось-ось розвалиться. Йому вже раз вдалося розколоти ЄС у своїх інтересах і проти США. І в нього, не виключено, може з’явитися новий союзник. Ісламський джихадизм. ІДІЛ - ісламська держава Іраку і Леванту. Події в Парижі із терактом в щотижневику "Charlie Hebdo" свідчать, що саме ця загроза, а не терористична війна Росії в Україні, можуть стати найбільшою небезпекою для ЄС і США. Якщо це не була тільки акція зомбованих фанатиків-радикалів, а вірус "еболи" не стане новою масовою загрозою, Росія може виявитись більш потрібною як "живий щит" проти нових терористичних атак на Захід, а ніж цілісність і державність України. Особливо, в порівнянні із США, при значно нижчому рівні систем безпеки ЄС і відсутності воєнного досвіду в протидії тероризму.

Це тільки гіпотеза. Але мішенню нового терористичного джихаду є тільки Захід і його цінності. Путін готовий до союзництва з ним у війні проти воюючого ісламу, оскільки Росія в найближчий час знову може вийти на тренд нарощування терористичних загроз від набираючими тут силу ваххабізмом і Талібаном. Бойовики ІДІЛ з чорними прапорами декілька днів тому були помічені на кордоні з Туркменістаном. Владімір Путін, після 2001 року, вже хотів увійти в світову антитерористичну коаліцію для легітимізації м’ясорубки в Чечні. Аби стати союзником США. Але Буш йому тоді відмовив. І він, образившись, підтримав Саддама Хуссейна. Проте, консенсус все ж був досягнутий і ЄС глибоко "заїхав" в Росію. Меркель і зараз пропонує йому в обмін на відмову від анексії України зону вільної торгівлі "від Лісабону до Владивостоку". Та Путін грає проти історії і довіряє тільки своїй інтуїції.

Він може прорахуватися. На відміну від Аль-Каїди в час бен Ладена, ісламський джихад арабський світ, навіть той, який глибоко занурений в Шаріат, не підтримує. І не буде. Він не менше боїться втратити крихку стабільність, а ніж, Захід. І йому зовсім не подобається ідея Халіфату, яка з середньовічною жорстокістю войовничо просувається лідерами нової "священної війни правовірних". Сама ІДІЛ, яка інфраструктурно сконцентрована на території, в основному Іраку, стратегічно критично ущемлена. США та їх союзники (особливо Ізраїль) можуть без особливих втрат, з повітря ліквідувати військову дієспроможність терористів. Разом із усіма ресурсами. Їм потрібен достатній привід.

У цих умовах США, попри скупі публічні заяви в підтримку України, можуть вважати абсолютно неприйнятними переговори українського президента з терористами в Мінську і підписання з ними політико-юридичних документів. Це не тільки руйнує їх радикалізм в протидії тероризму після 2 вересня, але й створює для них, як і всього світу, неприйнятний прецедент: терор в обмін на легітимність. США не сідають за стіл переговорів із терористами. Саме тому вони, попри попереднє позитивне рішення, не визнали Україну своїм союзником поза НАТО і не надали їй воєнну допомогу. Як країні-жертві агресії. На відміну від Ізраїлю і Афганістану. Включаючи ресурси, які вони виводять із останнього. Разом із обіцяними мільярдними кредитами і тиском на Росію в РБ ООН. Поки що американські інвестори втікають з України. Не голосування Ізраїлю, який веде тривалу безкомпромісну боротьбу з тероризмом, в минулий четвер при прийнятті резолюції в підтримку територіальної цілісності України, не варто списувати тільки на страйк єврейських дипломатів. Його уряд не веде переговорів з ХАМАСом і Хезболлою.

У будь-якому випадку, в Києва ще залишається вікно можливостей – повернути довіру США. А, таким чином, і всього Заходу. І перетворити їх у ефективного військово-економічного союзника. Для цього треба розірвати міцну пуповину із зашморгом на шиї Росії. Одночасно, гостро необхідно створити єдиний центр управління країною, консолідувавши всі державницькі еліти навколо лідера, який має отримати максимальний вотум довіри від суспільства. Або групи лідерів. Ситуація, поза тим, тут не світиться жодним оптимізмом. Але управляюча еліта в найближчий час змушена буде піти на глибокі зміни і реформу, інакше це зробить вулиця.

Зараз залишається єдиний сценарій – тиснути на владу з вимогою переходу до радикальної стратегії оборони країни і відновлення державного суверенітету. Спроби Банкової протиставити цьому поміркованість, замішану на торгах і страху перед розвитком війни і неминучим збільшення її жертв, провальна. Це позиція приречених. Ми й так несемо непомірні жертви. Але виключно для обслуговування неясної політики. Не вирішуючи завдання по суті – відновлення українського контролю над Донбасом і кордоном з РФ та тиском на неї щодо Криму. Складається тверде враження, що українська влада змирилась з цими втратами і готова співпрацювати з "ЛНР і ДНР", як і з "федеральним округом Крим". В обмін на віртуальний, а, скоріше, міфічний мир з Росією. Оскільки це вже спільна з нею територія, яка специфічним чином повністю управляється і забезпечується Москвою. При цьому, нікого особливо не хвилює, що по своїй природі це терористичні утворення, які головним способом свого існування обрали тероризм. Україна не має жодних шансів відновити на втрачених територіях навіть пасивний контроль, навіть створивши якісь гібридні спільні із сепаратистами органи по управлінню з ними.

Реально, в Києва залишається єдиний спосіб врятувати ситуацію. Поки вона не перетворилась на Південно-Осетинський і Абхазький синдром. Тільки із постійним нарощуванням війни проти України, терористичних атак і глибокої дестабілізації всієї держави. При цьому, зі збереженням поганої тенденції до продовження її десуверенізації. При такому сценарії у неї немає жодного шансу на євроінтеграцію, вільний розвиток і економічне піднесення.

Це введення воєнного стану. Дивовижно, але ним одночасно нас лякають з Москви і рідного Києва. Як і здатністю українців відстояти свою свободу.

Оглянемо цю ситуацію зблизька.

Воєнний стан аж ніяк не свідчить про оголошення війни Росії. Ті, хто про це твердить можуть одразу записати себе в її агенти. Він потрібен для вирішення виключно внутрішніх задач – використати ЗСУ для знешкодження масового тероризму, протидії озброєному сепаратизму і активної оборони державного суверенітету від загрози повномасштабної агресії Москви. Головна мета – відновити контроль над спільним кордоном з РФ та забезпечити дію законів республіки на захоплених територіях. Треба припинити розмови про неспроможність, слабкість і неготовність національної армії протидіяти воєнній і терористичній агресії. Перевести паніку в діалог. Страх у рішучість. Торги суверенною територією в упевненість патріотів відвоювати державу.

Воєнний стан треба вводити тільки на окремій території Донецької і Луганської областей. На певний термін. На підставі плану Генштабу. Для відновлення державного суверенітету в цьому регіоні воєнними засобами як єдино можливими.

Це досить гнучкий, хоча й надзвичайний, інститут. Він застосовується Радбезом на чолі з президентом і ВРУ, а скасовується – тільки президентом. За пропозицією Радбезу. Це дає необмежений простір для оперативного маневру главі держави.

В інших регіонах, які дотичні до військового конфлікту, таким же чином можна ввести на певний час надзвичайний стан. Не обмежуючи тут необхідні для нормального функціонування права і свободи громадян і їх юридичних осіб та інвесторів.

Важливо, що глибину обмежень діє – і правоздатності на території воєнного стану визначають виключно законодавці в спеціальному законі. Отже, тут завжди можливі демократичні компроміси. Є декілька імперативних заборон, які неможливо обійти. Не можна в умовах воєнного стану змінювати Конституцію, проводити будь-які вибори, референдуми і страйки. Але, якраз вони можуть й стати додатковим фактором мобілізації населення і влади та не допустити чергових маніпуляцій політтехнологів Банкової.

При цьому, закон забороняє використовувати воєнний стан для боротьби за владу, порушення прав і свобод. Але зобов’язує відшкодувати збитки, постійно інформувати про ситуацію Генсека ООН та керівництво інших держав. Тобто, його процедури достатньо прозорі і цілком адекватні.

Власне, воєнний стан потрібен з огляду на дві цілі.

Перша – воєнна. Головна відповідальність за воєнну операцію на Сході покладається персонально на Верховного Головнокомандувача – президента, який терміново для цього створює свою Ставку, і Генеральний штаб – його начальника. Звичайно, президенту прийдеться особисто затверджувати плани бойових операцій і він не зможе ні на кого перекласти цю функцію. Тобто, рівень його особистої відповідальності стрімко зростає і він не зможе діяти через посередників. Це дозволить встановити контроль воєнних. З урахуванням всіх можливих аспектів безпеки, над усіма, без виключення оборонними і безпековими подіями на територіях, де він діє. Без сумніву, це зменшить кількість жертв, припинить масові диверсійні атаки, унеможливить "корупцію на війні" і дозволить зосередити управління війною в одному центрі, чого сьогодні взагалі немає. Як й стратегічне і тактично-оперативне планування бойовими операціями. При цьому діють всі, без виключення, цивільні інститути і самоврядування.

У Путіна, при цьому, не з’явиться жодної додаткової можливості для використання своїх ЗС на території України. Воєнний стан – зовсім не оголошення війни Росії. Навпаки. Для її уникнення. Звичайно, він може вдатися до введення своїх "миротворчих сил". Навіть за певною участю інших країн СНД. В односторонньому порядку. Без мандату РБ ООН, що остання негайно визнає воєнною агресією і застосує особливі санкції до Москви. Згідно свого Статуту. Як до хижого агресора. Це може бути розцінено нею також як тяжкий злочин проти людства з передачею справи в Гаазький трибунал для отримання ордеру на персональне затримання президента РФ. Як військового злочинця, що має сучасні прецеденти.

Друга – політична. У Києва не залишилось жодного інструменту для відновлення статусу української території на частині Донбасу, захопленої російсько-терористичними військами. Окрім оголошення там воєнного стану і застосуванням всіх можливих законних способів відновлення контролю та наведення порядку. Як конституційно-правового механізму захисту свого суверенітету. Це матиме ще й велике політичне значення, оскільки Захід приходить до висновку про небажання української влади повертати ці землі реально.

Всі, хто воює з Україною і порушує її закони на внутрішній території, будуть оголошені злочинцями і підлягають суворим покаранням. Не зрозуміло, чому парламент не скасував до цього часу за ініціативою президента, чи без, закону про особливий статус Донбасу і беззастережну амністію терористів. Разом із визнанням в парламенті, на спільному засіданні з Урядом і Радбезом, "ЛНР і ДНР" терористичними організаціями. Включаючи великий список всіх терористичних загонів і їх командирів. Це нанесло би нищівний психологічний удар по значній частині їх "керівництва" і змінило би відношення до них у всьому світі. Та треба вітати перших півкроку парламенту в цьому напрямку, який 27 січня в першому читанні, запустивши його по довгому колу, прийняв законопроект Яценюка про визнання організацій терористичними. Разом із вимученою суспільством Заявою про визнання Росії державою-агресором. І справедливо закликав ООН та інші міжнародні організації визнати "ДНР і ЛНР" терористичними. Але поки цього не зробить в повній мірі Україна, сподіватись на це зовсім не варто. Обама і Меркель негайно спільно виступили із заявою і домовились "притягнути Росію до відповідальності за підтримку сепаратистів на Сході України" і виділення Києву додаткової фінансової допомоги.

Можливо, це корінним чином змінить політику президента по "мирному врегулюванню" конфлікту на Донбасі. Бо без припинення агресії РФ ніякий мир з нею неможливий. Мирний план президента пора міняти на військово-оборонний з рішучим припинення тероризму на Донбасі.

Введення воєнного стану ніяк не відобразиться на стосунках з МВФ. Ще в жовтні минулого року голова його представництва в Україні Жером Ваше недвозначно заявив, що МВФ "не планує згортати програму фінансової допомоги Україні у випадку оголошення воєнного стану…. Ми вже співпрацювали з рядом таких країн, на території яких розгортались воєнні конфлікти різної активності". Їх біля двох десятків.

Ще більше резонансно 25 січня висловилась Крістін Лагард: "Ні один партнер МВФ не може приймати участь в програмі підтримки, якщо під знаком запитання опиняється 20% ВВП України. Зв’язок між економічною і воєнною ситуацією абсолютно очевидний". Воєнний стан це шлях до керованої стабільності, а відвоювання у терористів Донбасу – єдина можливість відновити ті ж 20% ВВП. Це прискорить, без сумніву, гостру фазу кризи Росії і відновить шанс на повернення Криму. Це пряма відповідь, що на мирні переговори-уступки МВФ грошей не дасть. Як і інші інвестори. Петро Олексійович, виявляється, так і не зміг переконати в своїй мирній політиці директора-розпорядника МВФ в Давосі.

Цілями МВФ є сприяння торгівлі і валютній співпраці шляхом регулювання валютних курсів (Бреттон-Вудська угода) і усунення валютних обмежень (Ямайська валютна система). Звичайно, стабілізаційні кредити передбачають низку важких обмежень і можуть вести до зниження темпів економ розвитку. Що може бути проти наших національних інтересів. Але все залежить від мудрості Уряду. Бо позика МВФ дає чи не єдину можливість отримати крупні кредити в інших світових кредиторів. Чому нам зараз й ніхто грошей не позичає. Відновлення прямого діалогу із Заходом, відмова від Мінських протоколів, які систематично, до того ж, ігноруються Путіним, "Нормандського формату" і повернення до лідерства в українському питанні США і ЄС, дає передбачуваний шанс на отримання великого кредитного валютного портфелю і прямої воєнної допомоги. Одночасно з методичною допомогою Заходу, який у МВФ володіє 46% всіх голосів і здатен, при певних умовах, взяти Україну в управління, що він неодноразово робив для інших країн.

Прийшла пора об’єднувати українських виборців, народжену майданами націю, навколо держави. Як єдиного місця її природного обітування. Це може зробити неймовірне – поставити державність України вище всіх інших інтересів, особистостей, статків і згубних для нас всіх амбіцій окремих людей.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги