Доки не відбудеться ДЕпутінізація, і армія "українських журналістів" буде й далі "трясти животами", - доти війні не кінець
PSYCHOLOGICAL WARFARE AS IT IS. Дорогою в таксі з інтересом вислухала майже-годинну програму "РАДЗІАМЄЛОДЗІЯ" (фонетику збережено) - "пєсні а радном і любімом" (!). Нормальна така, серійна, вже наче й звична, після 15-ти рочків інформаційної окупації, рашин-пропаґанда - "савєцкая естрада" (Господи, яке ж убожество, аж жалко стало нашої загубленої юности!), "пісьма наших слушатєлєй" (географічно - все та сама "Новоросія", пацани нєздаюццо: Харків, Маріуполь, Одеса, Запоріжжя...), і на цьому тлі, точковим ударом-вкрапленням - такий самий фальшиво-бодрєнький шансончик "Ми нє хатім вайни!" (та ви шо, правда?!) - пазітіффчік, чьо: піпл (в даному випадку таксист) хаває, нє?..
А не дуже вже він і хаває. Вже й бабусі з яблуками при підземному переході обурюються побаченим "в тілівізорі": "НАШІ ДІТИ ГИНУТЬ, А ВОНИ ГОЛИМИ ЖИВОТАМИ ТРЯСУТЬ!" (с) Воістину, краще не скажеш.
Цікаво, чи дійшла б Червона Армія до Берліна, якби їй 4 роки (а перед тим іще 10!) крутили "Лілі Марлен"?
А наша, чорт забирай, - таки перемагає! Який же ми неймовірно сильний народ, і як мало ми про себе знаємо (подумала, вилазячи з таксі і струшуючи з вух "музикальную" русолокшину)
Ось це й називається - "путінізація ЗМІ" (с) П.Ф.д'Аркаїс), яка в нас тихою сапою відбувалася від того самого 2000-го року. І доки не відбудеться ДЕпутінізація, і армія "українських журналістів" буде й далі 24 год на добу "трясти животами", обслуговуючи російську зброю, - доти війні не кінець.
І пора це зрозуміти. Всім.
