Блог | Затишшя
Як не дивно, але за час мого перебування у Десні гострота віддчуття того, що у країні йде війна, притупилося. Тут, в учбовому центрі, майже ніщо не нагадує про затяжний військовий конфлікт. Природним чином тут менше стежиш за новинами. Менше споживаючи інтернету і телебачення, менше дізнаєшся "гарячих новин з передової", зовсім ізолюєшся від всезнаючих писак-ботів, інтенсивність навчального процесу зовсім не така щоб здалося, що завтра вже на передову. Гарнізонне життя йде своїм темпом, тут стежать за тим, щоб усі дотримувалися встановлених ритуалів і процедур і дуже мало розмов про війну. Є чимало офіцерів і сержантів, які реально воювали, пройшли найгарячіші бої на Донбасі, але вони не дуже багатослівні. Спільне у них це категоричне засудження пиятики на фронті. Є й такі, хто завітав у зону АТО на тиждень і у зіткненнях участі не брали. Саме такі дуже завзяті щодо процедур і ритуалів, щодо дотримання статуту, у них свої погляди на підвищення боєздатності війська. Хоча паперовими справами засипані усі без винятку.
Реально про війну згадуєш, лише коли спілкуєшся з товаришами по взводу, яких уже розібрали у бойові частини. П'ятеро з них уже на передовій говорять, що війна поки вщухла, але у те, що усе йде на спад і до повного завершення не віриться ні їм, ні нам.
