Блог | Українізація vs декомунізація, або Чому ми втратили Донбас
Фундатори незалежності та зодчі державності української дали серйозного ідеологічного маху, зробивши головну ставку на українізацію країни, замість декомунізації.
Зараз уже всі адекватні люди зрозуміли, що патріотизм не має мови, і поборники сильної і незалежної від РФ України говорять - в тому числі - російською. Тоді як реальною бідою України є рештки більшовицької ментальності. Саме через тягу за комуністичною утопією вербують московські спецслужби усіляких "активістів" так званих народних республік та симпатиків "путінського міра".
Даремно ідеологи "шароварництва" вважали, що "вимруть наші воріженьки, як роса на сонці": як виявило дослідження "Рейтингу",
- серед молоді колінопреклоніння перед Леніним не набагато менше, ніж у брежнівських бабусь;
- навіть громадяни з вищою освітою хочуть бачити цього ідола на постаментах;
- Західна Україна не така вже й декомунізована, як би то хотілося б думати; про Схід - взагалі мови немає. Путіну достатньо повісити на лобі свій партквиток, і на нього молитимуться адепти церкви Вічно живого Леніна.
Читайте: "Декомунізація": більшість українців виступили проти зносу пам'ятників Леніну
Тому:
- декомунізація - це ключове завдання держави, інакше ментальності нації не санувати;
- комуністичне мислення, наче зараза, само не виводиться, а вражає наступні покоління;
- ідеологічну аферу Рабіновича-Мураєва "за життя" коректніше було б назвати нео-комуняками. Опозиційний блок - теж мусить декламувати короткий курс ВКП(б), аби не розчаровувати своїх віруючих.
