Блог | Від Альфа-джазу до Сбєрбанк-"шансону"
Деякі представники українського політичного бомонду гайнули на проплачений окупантським Альфа-банком джазовий фестиваль і весело постять звідтіля фоточки, немов заповзялися виправдати маразматичну радянську інвективу про джаз і продаж родіни. Маю величезний сумнів, що ці люди справді люблять і розуміють джаз, а не просто прагнуть відпочити, потусуватися й похизуватися своїми вишуканими вподобаннями. Але вони точно не можуть не розуміти, що таким чином леґітимізують окупантський бізнес в Україні й деморалізують українське суспільство. У час, коли українці протистоять російській агресії, бойкотують російське, гинуть на фронті, ці політики одверто демонструють: їм наплювати, "іскусство внє політікі", хай навіть зароблені на ньому гроші йдуть на вбивство українських вояків.
Як відомо, 100% акцій Альфа-банку належать російським мільярдерам Фрідману (другий у російському списку Форбс), Хану, Авену та Кузьмічьову. А "Альфа джаз фест" — це проєкт Альфа-банку. Можна сперечатися, чи гоже взагалі українським владцям відвідувати розважальні заходи під час війни. Та в будь-якому разі це не можуть бути заходи, профінансовані агресором, на яких неприховано рекламується бізнес агресора. Але такі очевидні, здавалося б, речі дивним чином приглушено в гібридній свідомості деяких українських владців. Мабуть, їм дуже хочеться запобігти ласки в російських багатіїв.
Читайте: Все, прощай счастье!
Автор цих рядків роками захоплювався джазом і грав джаз, тож знається на ньому точно не гірше, ніж пересічний український політик. Звісно, мені надзвичайно цікаво було б послухати учасників нинішнього фестивалю Пета Метіні, Вадима Неселовського та багатьох инших. Перший є визнаним метром, одним з найкращих джазових гітаристів світу, п'єси та соло якого я свого часу вивчав, грав, аналізував. А другий, на мою думку, є одним з найцікавіших джазових піяністів сучасности. Але я за джаз без гібридного префіксу "Альфа". Мені незрозуміло, як українська політична "еліта" може керувати Україною, котра борониться від російської агресії, та водночас демонструвати лояльність до російського капіталу, який нищить нашу країну зсередини.
Ніяке "естетство" політиканів тут не може бути виправданням. Авжеж, вони навряд чи схотіли б піяритися, приміром, на фестивалі "Сбєрбанк-шансон". Навпаки, вони б гнули кирпу й казали "фу-фу-фу", демонструючи патріотичність і витонченість. Але чим леґітимація російського капіталу в джазовім аранжуванні відрізняється од такої ж леґітимації під три блатні акорди? Та нічим! А там, де є російський капітал, зрештою звучатиме не джаз, а російський блатняк і гуркотатимуть російські танки.
