Блог | Найповноцінніші: сила духу
Як склалась доля деяких важкопоранених українських військових після реабілітації.
Пригадаймо лексикон українських письменників початку ХХ ст. – коли слово "служба", означало не тільки військову, а й будь-яку іншу роботу. Самореалізація – чи не найважливіша суспільна функція. Немає людини, яка б не хотіла знайти себе в житті, виконувати певні задачі краще за інших.
Боєць АТО Олександр Чалапчій, який втратив обидві ноги на фронті, в Ульянівці (Кіровоградська область) відкрив цех з виробництва солом`яних брикетів – біопалива. Олександр служив у 34 бат. Кіровоградської територіальної оборони "Батьківщина". До мобілізації працював викладачем виробничого навчання з електрогазазварювання в Ульяновському профтехучилищі № 11. За спеціальністю Чалапчій - інженер-механік та інженер зі зварювання металів.
Поранення Саша отримав у вересні 2014 року під час мінометного обстрілу біля селища Ленінське Луганської області.
- Прилетіла 120-ка, - розповідає він.
Травматична ампутація обох ніг вище колін. Здавалось би, таке життя далі не має смислу…
- Що надає сил для активності, діяльності? - запитую.
- Дуже хотілося побачити свою сім`ю: дружину Тетяну, дочок Олю та Поліну.
На створення власного бізнесу 29-річного Олександра надихнула Австрія. Там за зібрані волонтерами кошти він вчився пересуватися на функціональних протезах. Зараз рухається без милиць. Його вразило, як ощадливі та підприємливі австрійці ставляться до ресурсів. Сільське господарство у Бургенланді – області Австрії, де розташований реабілітаційний центр, який гостинно приймав наших бійців, - знаходиться на високому рівні. Для чого утилізовувати відпрацьовані ресурси (наприклад, солому після збору урожаю), якщо її можна застосувати як екологічно чисте паливо?
Повернувшись додому, Сашко продовжує викладацьку практику. Крім того, відкриває підприємство "Екопаливо" з виготовлення брикетів для твердопаливних котлів. На компенсацію за поранення – виділені державою 300 тисяч - спершу орендує приміщення колишнього РТП, закупляє обладнання, тривалий час проводить налагоджувальні роботи.
Сьогодні цех, на якому, крім Олександра, працюють ще 2 робітники, продукує 200 кг. Екопалива за годину. Підприємство шукає нові ринки збуту . Тонна солом`яних брикетів коштує 1800 грн., що може здешевити вартість опалення підприємств та споруд.
- Плани на майбутнє... Розширювати свій бізнес та допомагати українським воїнам, - завершує розмову Олександр.
Інший Олександр – Сарабун – втратив ногу торік, потрапивши в Іловайський котел. Майже рік чоловік лікувався і адаптовувався ходити на протезі. Могилівчанин Олександр Сарабун навчився не лише бігати, а й навіть застрибувати на броню.
З перших місяців АТО пішов добровольцем у батальйон "Донбас". В Іловайському котлі у вересні минулого року пострілами з крупнокаліберного кулемета йому роздробило кістку ноги. Важкопораненим потрапив у полон.
Коли був визволений та доправлений до лікарні Мечникова, поранення поставило його перед непростим вибором: ампутація або смерть. І боєць відважується на дуже непростий крок.
Майже через рік Сарабун із позивним "Вінниця" повертається у новосформований підрозділ – 46 батальйон "Донбас-Україна". Там для нього знайшли цивільну посаду. Він відповідає за матеріальне забезпечення підрозділу. Дуже вдячний начальнику штабу, що відгукнувся на його прохання.
- Але, як усі, ходжу на стрільбища, вправляюся зі зброєю. Серед побратимів мені легше, ніж серед цивільних. Ніхто не називає калікою, - ділиться він.
Про Іловайський котел розповідає:
- Це була помилка не солдат, а генералів. Коли керівництву передавали, що готується напад, російські танки перетнули кордон, "нагорі" назвали це панікою. Нам дали команду рухатися "коридором", по якому противник почав прицільно стріляти. Наша машина йшла в колоні четвертою. Попередні підбили. … Котел готували. Ворог закріпився на заздалегідь обладнаних позиціях. Потім наших генералів обвели навколо пальця. Так званий "коридор" був звичайнісінькою пасткою. …Навряд чи наше командування назве колись імена тих, хто допустив жахливу помилку, - розповідає боєць.
Хороша мобільність колишнього пораненого – теперішнього повноцінного бійця – результат виснажливої праці над собою протягом року.
