УкрРус

Берлін vs Луганськ

В рамках "Культурно-освітньої академії" 30 українців відправились до Берліну, аби обмінятись досвідом з німецькими колегами. В колективному блозі на "Обозреватель" учасники проекту Goethe-Institut діляться враженнями та новими ідеями. В першій публікації поет і громадський діяч Ярослав Мінкін порівнює Берлін зі своїм рідним Луганськом.

Берлін для мене особливе місто. Я знайшов у ньому своє кохання, співав українські пісні на площах із Жаданом і Собаками в Космосі, відкривав очі на протестне мистецтво. Цей раз для мене – вже третій. І я планую зануритися в Берлін, щоб зрозуміти його складний механізм, винайти унікальну формулу мультикультурної урбаністики, попрацювати в нашій команді агентів змін в культурі.

Кажуть, що Берлін – місто самотніх. Можливо, люди тут відчувають себе комфортніше тет-а-тет з містом. А Луганськ – занадто жорсткий для цього. Тому там усі тримаються разом. Щоб не померти. Коли я приїхав у Луганськ в 2001-му, мені було 17. А квартира у центрі колись потужного промислового центру коштувала $1000. Я бачив, як швидко змінювалося життя. Як з-під уламків тоталітарної системи почало вибиватися сучасне мистецтво. Я пам’ятаю, як ми виходили на перші акції протесту, витягуючи суспільство на діалог із майбутнім. Коли я поїхав з Луганська, місто билося в останній демократичній агонії. Порядні товариші ще попереджали нас про небезпеку, але списки з нашими іменами та адресами вже заполонили інтернет-простір, вимагаючи нашої страти. Квартири взагалі перестали чогось коштувати. А люди тікали на поїзди в чому їх підхоплювало розуміння безповоротної втрати.

Берлін – неохайний хіпстер. Але саме це надає йому сексуальності. Захоплені митцями центральні двори й будинки, спокійне ставлення до своїх недоліків. Вміння вписувати в загальний урбаністичний пейзаж красу й скромність робить це місто креативним центром Європи. Колись заможні люди тікали з Берліну, як із корабля, який іде на дно. Зараз це місто заселив креативний клас – ті, хто вміє дивитися вперед.

А Луганськ – вічний робітник, чия фабрика давно зруйнована, але він продовжує щоранку збиратися на роботу. Серед зруйнованих фабрик та засипаних шахт, серед ін’єкційних наркоманів, що здають на металобрухт огорожі з цвинтарів, щоб отримати гроші на дозу, мешканець Луганська все ще вірить, що "Донбас годує Україну". Цей лозунг був вкладений в уми багатьох, щоб не пояснювати тотальну розруху й безлад.

У Луганську звикли працювати все життя, але не пам’ятають, як виглядає людська зарплатня.

Берлін, зганьблений війною, зміг перемогти фашизм. Огороджений стіною тоталітарних окупантів, він жив й мріяв про волю. Берлін став справжнім інтеркультурним містом, де є взаєморозуміння й толерантність.

А Луганськ, захаращений пам’ятниками перемоги, несподівано впустив неонацизм у своє робітниче серце. І тепер він заслуговує на стіну. Щоб колись, через багато років ізоляції, повернутися в цивілізацію.

А поки Луганська не існує.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги