УкрРус

Маразми окупованого Артеку

Ця анекдотична історія почалася майже рівно 30 років тому, у серпні 1986 року.

Для розуміння – невеличка преамбула.

Перед їдальнею табору "Лазуровий" (частини славнозвісного кримського "Артеку") можна побачити кам'яну брилу з пригвинченою меморіальною табличкою, на якій накреслено: "Вони були артеківцями...". Далі йде перелік колишніх відпочивальників "Артеку", які у роки Другої світової війни стали Героями Радянського Союзу (посмертно). Загалом 12 прізвищ, серед яких сини відомого червоного командира, лідерки іспанських комуністів і ковпаківського політкомісара (Тимур Фрунзе, Рубен Ібаррурі та Радик Руднєв), відома кінозірка 1930-х років Гуля Корольова й інші. Цей скромний пам'ятний знак встановили ще десь у 1950-х роках.

Всередині 1980-х у ЦК всесоюзного комсомолу, якому тоді був підпорядкований головний піонерський табір СРСР, якісь мудрагелі вирішили, що скромної каменюки для увічнення пам'яті героїв недостатньо. У відомого московського скульптора Олександра Ємєльянцева комсомольські вожді замовили погруддя всіх 12 героїв-артеківців.

Олександр Олександрович на той час давно і плідно співпрацював з ЦК ВЛКСМ загалом і з Артеком зокрема. Своїми нетлінними творіннями він заставив чи не весь всесоюзний кримський піонертабір. Серед його найвідоміших тутешніх творінь – пам'ятник Невідомому Матросу та статуя (у повен зріст) Надії Костянтинівни Крупської. Остання, нагадаємо, була не лише вдовою "старого Крупського", але й фундаторкою-опікункою Всесоюзної піонерської організації імені її покійного чоловіка.

Зі згаданими творіннями, як у нас заведено, пов'язані анекдоти. Зокрема, 1961 року відкрили монумент Невідомому Матросу (згідно з канонічною версією, радянський герой загинув у бою з німцями). Тоді вирішили перенести його могилу на нове місце – до щойно встановленого меморіалу. Але при ексгумації виявилося, що покійник аж ніяк не був матросом часів Другої світової війни. І не був радянською людиною взагалі! А був білогвардійським солдатом із армії барона Врангеля (як виникла плутанина – окрема історія). Тоді, у 1961-му, всіх носіїв незручної таємниці "люди в цивільному" настійливо попросили мовчати – аби раптом не змінити прописку з північного берега Чорного моря на південний берег Білого... Сказано "радянський матрос", отже, радянський матрос!

З біломармуровою Крупською вийшло не менш кумедно. Пам'ятник дружини Леніна язикаті артеківці без усякого пієтету перейменували на "Білу Леді" (найславетніша артеківська примара – Z). Після 1991-го українські артеківці, які ніколи не чули про Крупську, взагалі були свято переконані, що то монумент Лесі Українки (до речі, дуже схоже).

Але повернімося до героїв.

Ємельянцев швиденько наштампував замовлені дванадцять погрудь. Причому зробив все "по-багатому" – з мега-дорогого білосніжного каррарського мармуру. Але намагаючись надати максимальної патетики й епічності кожному зі своїх творінь, автор передав куті меду. Мужньо стиснуті уста, палючі очі... Кожне окремо взяте погруддя виглядало ще так, нічого, але дюжина героїв вкупі справляла на непідготовлену особу гнітюче враження.

Наприкінці липня 1986 року подаруночок ЦК ВЛКСМ доправили до Артеку. Не відкладаючи справу на потім тодішнє керівництво табору взялося до справи. Але перш, ніж встановити погруддя "на віки", вирішили зробити "примірку". Вздовж муру їдальні табору "Лазуровий", біля якого мали вишикуватися мармурові герої, розставили дерев'яні ящики (замість постаментів), а на них виперли шедеври Ємельянцева. Оцінювати результат з’явилося все керівництво Артеку на чолі з генеральним директором Германом Чорним.

Поважна делегація раз пройшла вздовж шеренги білосніжних епічних героїв... Вдруге... Втретє....

Усі мовчать...

На вулиці серпень 86-го. "Пєрєстройка" хоч уже й розпочалася, але до "розгулу демократії" було ще далеко. Тож свої враження артемівське начальство воліли тримати при собі. Мало що неповага до "дідів, які воювали", а ще ж подаруночок ЦК ВЛКСМ. Кому потрібні зайві проблеми?

Тут варто пояснити ще один важливий нюанс.

Упритул до їдальні "Лазурового", біля якого планували створити "Алею Героїв", стоїть літня естрада. Майже щовечора тут проходять масові заходи – конкурси, змагання, концерти, перегляд кінофільмів тощо. Якщо якусь дитину притисне, то до її послуг виходки, розташовані на першому поверсі сусідньої їдальні, двері до якої до пізньої ночі ніхто не зачиняє.

Навіть удень героїчна алея виглядала кошмарно. А в сутінках вона була жахливіша за алею піонерських скульптур із відомої радянської кінокомедії "Ласкаво просимо, або ж "Стороннім вхід заборонено!".

Отож ходять артеківські керівники вздовж героїв, дивляться, кривляться, але мовчать... Врешті тишу порушив генеральний директор:

"Страшнувато, одначе... От, уявіть: відійде в сутінках піонер від естради – пописяти. Побачить ЦЕ, так тут же, не відходячи, і покакає..."

Відтак дванадцять погрудь запхали на віддалений склад (біс із тим ЦК ВЛКСМ – психічне здоров'я дітей важливіше), і про ємєльянцевські шедеври надовго забули...

Коли стався "Кримнаш", і колишній Міжнародний дитячий центр "Артек" перетворили на філію путінського "Селігера", автор нетерпляче чекав, коли ж окупаційне керівництво екс-МДЦ згадає про ті погруддя. Адже "побєдобєсіє" є, мабуть, головним стрижнем сучасної російської ідеології, а тут такі ідеологічно виважені артефакти скніють на складах. Тож коли стало відомо, що в Артеку через 30 років таки відкрили "Алею героїв", автор зовсім не здивувався, але довго сміявся (крізь сльози). Бо російські керівники встановили в публічному просторі твори мистецтва, від яких у далеку й сумну епоху відмовилися їхні радянські колеги, аби не травмувати ними дитячу психіку.

Відкриття "алеї героїв" освятив своєю присутністю міністр культури РФ Владімір Мединський, відомий заявою про наявність додаткової хромосоми в геномі російського народу (нагадаємо, що зайва хромосома характеризує синдром Дауна і викликає у носіїв значне розумове відставання).

Цікаво, що в жодному з офіційних повідомлень не згадано про автора погрудь та про час їхнього виготовлення. З цього можна припустити, що, за офіційною версією, мармурових героїв виготовили щойно. Звісно, зі списанням на те грубих грошей.

Але суть не в тому. Окупований Артек нині деградував навіть не до рівня пізнього СРСР, а значно глибше. Що тоді вважалося шкідливим для дитячого здоров’я, тепер стало нормою.

У почесній варті – не лише "радянські прикордонники", а й "бійці НКВД"

P.S. Бездонні артеківські склади ховають у своїх надрах ще чимало дивовиж. Наприклад, півдесятка погрудь "кращого друга всіх дітей" Йосифа Віссаріоновича. Після ХХ з'їзду КПРС вусаня глибоко заникали і зберігали лише як антикваріат. Але хто зна, хто зна…

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги