УкрРус

Що викликає обурення Верховної Ради

Мало хто знає, але вірш "Ще не вмерла Україна" був написаний журналістом і етнографом Павлом Чубинським не будь-де, а у самому серці України, у місті Києві, на вулиці Великій Васильківській, 122, більш відомій киянам як Червоноармійська, у домі купця Лазарева.

Павло Платонович, рід якого йшов від козацького героя Івана Чуба, нагородженого польським королем за відвагу дворянством, надихався при написанні свого безсмертного твору текстом популярної польської мазурки "Єще польська не згинела" Юзефа Вибіцького.

Ця пісня, яка у 1927 році стала гімном Польщі, теж була написана більш ніж за 100 років до того, і була маршем польських легіонерів в Італії.

Навмисне, ані українського, ані польського гімну, ніхто не писав. Бо неможливо написати твір такого масштабу на замовлення. В чому ж різниця між гімнами двох братніх народів, яких розділила навіть не віра, а її протиборчі сповідання?

Основна фабула польського твору полягає в тому, що Польща існує доки живий бодай один поляк на світі.

А фабула вірша Чубинського у тому, що треба боротися, покладаючи на вівтар історії і тіло і душу, поки Україна ще жива, поки вона ще не вмерла.

Глибока різниця у семантиці творів дозволяє говорити про те, що подібні перші рядки гімнів не є тотожними, один не є калькою іншого. Адже авторами поезій закладався зміст, вкрай відмінний один від одного.

І тим не меньше, основні символи держави це не просто красиві й необхідні принади державності. Прапор, гімн та герб закладають потужну програму розвитку нації на майбутнє.

У польському гімні протирічь із програмою розвитку польської нації немає. Його фабула знаходиться у абсолютній гармонії з прагненнями польського народу і його планами на майбутнє.

У нашому ж гімні є основне протиріччя, яке не дозволяє нації ментально вийти з егрегору вічної боротьби і зрушитися в бік добробуту і спокійного цивілізованого життя. Адже там прямо сказано, що Україна ще не вмерла тільки тому, що наш козацький рід безкінечно кладе тіло і душу за її свободу.

Чи написав би Павло Платонович такі рядки сьогодні, це питання абсолютно гіпотетичне.

Можливо, сьогодні він би взагалі не писав поезії, а займався виключно своєю улюбленою справою: етнографією і фольклором. А можливо писав би про корупцію і зрадництво, хтозна.

Але, повторюся, поки ми не приділимо достатньо часу питанню національних символів, наша історія буде повторюватися знов і знов.

Адже ми, українці, її уроки ні за яких обставин вчити не бажаємо, аргументуючи це тим, що є проблеми актуальніші і важливіші.

Але для справжнього державотворення немає задач першочергових і другорядних. Важливо абсолютно усе!

Це розуміли навіть Ленін зі Сталіним, утворюючи СРСР. Нащо басиз, якщо нема надбудови?

І важко зрозуміти, чому навіть натяк на обговорення цих важливих державотворчих питань викликає у сесійній залі Верховної Ради обурення, а в адміністрації Президента подив. Це ж набагато зрозуміліше, ніж зміни до Конституції. Та слава Богу, що "Ще не вмерла Україна".

P.S. Про перевернутий прапор я вже просто мовчу

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги