УкрРус

Російський похмільний синдром

Алкоголізм – це те, що притаманне було Російській імперії від самих її початків. І алкоголь – саме те, що вона несла завойованим народам на усі сторони світу. За більшовиків в українських селах у 1920-50-тих роках були проблеми з продуктами, але проблем з горілкою ніколи не було.

Зараз у Росії проблем з продуктами нема. Їх так багато, що можна чавити. І народ спокійно сприймає це незабутнє видовище, бо він і так ніколи не споживав імпортних сирів чи хамонів. Народ навпаки радіє, що будуть страждати буржуї.

"Ешь апельсины, рябчиков жуй –

День твой последний приходит, буржуй!" – писав ледь не сто років тому Володимир Маяковський.

З тих пір нічого не змінилося. Ненависть до буржуїв і до чужинців нікуди не зникла, вона тільки збагатилася ненавистю до хохлів. Тому й радіє русская душа від того, як "страждає" Україна. Судячи з каналу Россия- 24 – у нас не за горами справжній голод: "Украина недосчиталась пятой части своей картошки. Погорели баклажаны и помидоры. И особенно пострадала капуста". Тепер, мовляв, українцям доведеться її закуповувати в Росії. "А еще с украинских прилавков исчезает м'ясо". А сало Україна "давно импортирует из Польши".

Раціон українця, виявляється, складається з найелементарніших "мучных продуктов", а ось "картофель, мясо могут стать здесь деликатесами".

Таке враження, що читаєш новини з совєтської преси 70-тих років, як бідні американці не доїдали. А народ на те відповідав анекдотом: нехай би вони те, що не доїдають, нам передавали.

Що й казати: такі радісні новини для росіян діють, як добра закуска під водочку. Досить лише екран телевізора понюхати.

Судячи з того, що їхнє телебачення демонструє, то Росія просто якась країна сонячних зайчиків. Які, щоправда, уже стали білочками. Бо російська молодь зайняла перше місце за вживанням алкоголю серед молоді світу. Такі дані оприлюднив Центр геополітики і сучасної конфліктології, який опитав пів мільйона учнів 5-10-го класів у 55-ти країнах світу. І от у Росії "65% підлітків вживають алкогольні напої принаймні раз у місяць".

Тому не дивно, що 80% росіян прагнуть повернути витверезники, в яких їм було так затишно. А ще важче дивуватися, коли чуєш, яку ахінею несуть різні там чуркіни, лаврови та інші екзотичні істоти.

Російський посол у Польщі Андрєєв теж, мабуть, з перепою заявив, що Варшава несе відповідальність за Другу світову війну. Потім почав грати дурника, переконуючи, що його не так зрозуміли, замість того, щоб чесно признатися, що був під газом.

Але так, як Андрєєв, мислять усі росіяни. Це нормально. У них і зараз з’являються статті про те, що Катинська трагедія цілковито на совісті німців. Якби Україна для Росії була таким авторитетом, як Польща, росіяни б неодмінно придумали версію про те, що на Соловках і на Колимі теж були німці.

Те, що Росія готувала вторгнення до Польщі заздалегідь, перед тим атакувавши Прибалтику і Фінляндію, для пересічних росіян підла вигадка. А вже те, як більшовики тренували німецьких льотчиків, як озброювали Гітлера, постачаючи йому метал, вугіль, руду, бензин, ба більше – за сприянням німецьких комуністів ще й допомогли йому прийти до влади – це взагалі за сімома замками.

Документи про Катинь давно опубліковані, але ж широкі маси їх не читали. І вибілювання Сталіна йде повним ходом.

Росія, яка усі ці роки прикидалася доброю Червоною Шапочкою, нарешті показала свої кігті та ікла. І, знаєте, все вийшло тільки на краще. Бо хто б міг подумати, що наша нова Воєнна доктрина коли-небудь втілить у собі усі мрії і постулати Степана Бандери. Нарешті ми прямуємо в НАТО. А наші гармати спрямовані на Схід.

Та цього ще мало. Хоч доктрина прописана й так, що у росіян уже зуби скрегочуть, то Президент на засіданні РНБО закликав "чіткіше і без зайвої дипломатичності записати, що Воєнна доктрина передбачає досягнення не лише критеріїв, але й повноцінного членства України в НАТО".

І все це завдяки кому? Путіну.

Була колись дуже добра "Литературная газета" у 1970-8-тих роках. Смілива доволі, друкувала гострі матеріали, яких в Україні і в день зі свічкою не знайти. Але поволі псувалася і врешті зійшла на пси.

Тепер вона мало того, що пропутінська до мозку кісток, то ще й матеріали там з’являються такі, що написати їх можна було хіба з тяжкого бодуна.

Скажімо 26 вересня з’явилася дивовижна стаття "Отрезанный ломоть, или Как ситуация на Украине отразилась на жизни одной семи". Автор неабиякий: "Владимир Пунин, подполковник в отставке, Ростов-на-Дону".

Ну, воно ж зрозуміло, чим займаються полковники і генерали у відставці – дача, грибочки, риболовля… А при цьому і за краватку хочеться щось закласти. Бо тільки в білій гарячці могла полковникові привидітися "полыхающая Украина". Але чому б не видати бажане за дійсне?

Та цього мало. Бо ось історія просто феноменальна. Автор розповідає, що брав участь "в снятии с должности первого секретаря Львовского обкома КПСС (некоего Добрика), который в конце 70-х годов допустил выход студентов университета на уборку урожая в эсэсовской форме (в коричневых рубахах и с портупеями через плечо). Мне лично довелось разговаривать с одним из портных, который изготавливал для студентов нацистский мундир: "Давно ли шьёте эту форму?" Он ответил: "С 1941-го шью не переставая"…

Не переживайте, я чую ваш гомеричний регіт. А відставні полковники, мабуть, з інтернетом не дуже дружать, тому дивуватися тут нема чого. Бо якби він поцікавився, то з’ясував би, що В. Добрик щасливо відсидів на посаді першого секретаря львівського обкому партії аж до березня 1987-го року. А байка про нацистські мундири, які шили з 1941-го року – це взагалі поза межами здорового глузду. А якщо точніше – старий анекдот.

Але ж редакції йшлося про те, аби показати, що нацизм в Україні має дуже давні корені. Страшно сказати – з керівних лав компартії.

А далі наш спитий полковник плете й інші нісенітниці, розповідаючи про знищені, хоч і неіснуючі, в Україні пам’ятники, або ті, які є і ніхто їх не нищив, як, наприклад, "памятник воинам, освобождавшим Кировоград".

Потім довідуємося що полковник таки побував у "полыхающей Украине", а при цьому пережив просто карколомні пригоди: "из Харькова до Кировограда добирался двое суток. На машине, на перекладных, на тракторах, в тележках, где возят силос...Я не из пугливых, но когда вдогонку нам стреляли, я был весь в поту".

Далі – більше. Захотілося йому поїхати на стрільбище, яке, начебто, будував. А там побачив, як з якоїсь вантажівки вивели "с десяток сгорбившихся людей со связанными руками, которых подтолкнули к яме. На виду остались лишь охранники с автоматами. Вдруг из-за сторожевой будки с навесом выехал бульдозер. Дважды накатил перед собой валы земли и… засыпал связанных людей!"

Тут я вже серйозно задумався: чи самою тільки водочкою бавиться відставний полковник разом з редакцією "ЛГ", а чи, може, щось міцніше покурюють?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги