УкрРус

Чи стане Путін вчетверте президентом Росії?

11 березня 2018 року в Росії мають відбутися чергові президентські вибори, якщо, звісно, до цього не виникнуть форс-мажорні обставини.

Що потрібно Путіну, аби вчетверте балотуватися на цю посаду? Ще цього року завершити переможну війну в Україні, а вже наступного зосередитись на розв’язанні економічних і соціальних проблем усередині країни. Коли я кажу про переможну війну в Україні, то не маю на увазі, що російські війська дійдуть до Києва чи Львова. Переможна війна в Україні для Путіна – це насамперед зняття санкцій з боку Європи та Сполучених Штатів Америки, крах економічних реформ в Україні, прихід до влади проросійськи налаштованих сил, збереження окремого статусу так званих народних республік на Донбасі, відкладання в довгий ящик питання про повернення Криму.

Що потрібно світовій спільноті й Україні, аби цей сценарій розвивався не за кремлівським планом, що унеможливило би бажання Путіна взагалі вчетверте балотуватися на посаду російського президента? Нарешті розпочати широкомасштабні економічні реформи в Україні, показати конкретні результати в боротьбі з корупцією, не допустити реваншу анти- і неукраїнських сил, повернути Донбас, а згодом і Крим Україні, реально інтегруватись у європейське співтовариство.

Слід реально дивитися на речі. Путін ще сильний, аби ми могли сумніватися, що буцімто він не дотягне до 2018 року. Але водночас його слабкість залежить не лише від нашого спротиву на фронті, а й від здатності впроваджувати в життя економічні реформи.

Випуск програми "Свобода слова" на ICTV 8 лютого цього року показав, що міністри в команді сильніші, ніж Яценюк сам по собі, але без нього, як не парадоксально, може зникнути і командний дух. Навіть якщо вони, говорячи про успіхи, інколи видавали бажане за дійсне, все ж було помітно, що нема чіткого бачення кінцевого результату, до якого ми маємо прийти в результаті економічних реформ. Спостерігаємо те ж саме управління в ручному режимі, звичайнісіньке латання дірок. І скільки б грошей не кидав у цю прірву, без стратегічного мислення й передбачення результатів усе одно буде мало або їх не буде взагалі.

Мабуть, на це найбільше сподівається Путін, що лава запасних в уряду нікчемно мала, якщо існує взагалі. Я кажу про професіоналів, а не про висуванців від політичних партій. Тут хоч греблю гати, бо потенційно кожний депутат вважає себе спеціалістом широкого профілю. Йому байдуже чим керувати – оперним театром чи агропромисловим холдингом, - головне, щоб керувати. Розхитування уряду, атаки на президента, ймовірність дочасних парламентських виборів, у результаті яких Опозиційний блок зміцнить свої позиції, а "Свобода" повернеться до парламенту, а це, своєю чергою, може призвести до критичної поляризації в суспільстві, - все це на руку Путіну. На цьому тлі активізувалися кремлівські агенти, які не дуже й криються, бо народ змучився від брехливих, продажних і корумпованих політиків, а просвітку не видно і не буде, якщо за межами і всередині України розігруватимуть найгірший варіант розвитку подій. Просто сказати людям: "Потерпіть ще трошки!", знаючи, що в тебе є мільйонні запаси готівкою і в банках (далеко не трилітрових!). А якщо ти живеш від зарплати до зарплати чи від пенсії до пенсії і з жахом спостерігаєш за мало не щоденним зростанням цін і тарифів?

Я би не драматизував те, що може відбутися 16 лютого. Смію стверджувати, що уряд у відставку не відправлять. Можливо, й питання про це не поставлять. Депутати все-таки не самогубці, тим більше якщо багатьох із них вкотре банально куплять. Але від того, яке рішення приймуть в Україні 16 лютого, залежатиме зворотній відлік епохи Путіна.

Щоби Путін не повторив брежнєвський рекорд перебування при владі, українцям слід чим швидше розв’язати власні проблеми. Це два взаємопов’язані процеси. Чим успішнішою буде Україна, тим імовірнішим стане розпад Росії.

Проблема в тому, що у нас при владі дуже мало державників, від рішень яких залежало б майбутнє України. Розв’язання проблем, пов’язаних з власним благополуччям, - це ж так легко читається на тлі патріотичних гасел людей, які нині виступають від імені держави. Путін сподівається, що державницьке мислення в Україні вимре, як свого часу динозаври й мамонти. Але вже на підході кіборги у внутрішній політиці, про що казав Святослав Вакарчук. Українським політикам, якщо вони хочуть елементарно вижити, усе-таки краще з прагматичної точки зору терміново переходити на державницькі позиції. Це вигідно не лише економічно, а й принесе моральні дивіденди.

Саме 2016 рік може стати вирішальним, чи зважиться Путін балотуватися в президенти Росії 2018 року. І саме Україна має шанс вбити кілок у кінець епохи Путіна.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги