Анатолій Гриценко: про підписані і непідписані угоди

Після оголошення 22 січня з трибуни на мітингу, а потім оприлюднення у ЗМІ підписаної опозиційними партіями угоди, ми уважно порівняли два тексти: перший –  проект угоди, яку планувалося підписати і текст якої нам офіційно передав від КОДу Сергій Соболєв, другий – текст угоди, яку 22 січня проголосили і підписали, але без нас (пропозицію Олександра Турчинова «підписати, не читаючи, як це зробили інші» – я відхилив).

Висновок був передбачуваний, але тепер він підтверджений документально: це два різних документи. Перший документ – фактично пакт про ненапад у стані опозиції; другий документ – набагато ширший, більш системний, він охоплює й інші важливі питання, зокрема щодо висування кандидатів, контролю за виборами, спільних дій після обрання до ВР.

Текст цієї угоди Виконком «Громадянської позиції» (ГП) розіслав членам Ради партії, для вивчення і внесення пропозицій, щоби прийняти рішення. Угода загалом правильна, але водночас створює певні проблеми, зокрема щодо участі партій, які не входять до КОДу, крім того, поза увагою угоди залишилася співпраця із громадськими організаціями, серед яких зараз більше опозиції і більше правдивості, ніж у партійному середовищі, скажемо відверто.

Незалежно від різних угод і меморандумів, партія ГП реально працювала і працює на об’єднання. Приміром, учора я був у Вінниці, запросив на зустріч лідерів опозиційних партій, що працюють на Вінниччині, а також депутатів від опозиції в облраді – і ми разом шукали шляхи ефективної, об’єднаної роботи опозиції у цій області. Робив те саме і надалі робитиму в інших регіонах.

Але, до відома: як мені сказали вінничани, на відміну від Гриценка, жоден інший лідер із числа опозиційних партій, в т.ч. підписантів угоди – не робить того, тобто або взагалі до Вінниці не приїздять, або уникають відвертих прямих розмов у середовищі опозиційних партій на регіональному рівні. Це до питання слова (підпису) – і діла (реальної роботи на об’єднання).

За таких умов, уже й не знаю, що правильніше: (a) підписувати ту угоду post factum, якщо підписанти погодяться внести до неї певні важливі зміни, запропоновані ГП, чи (б) не підписувати, а просто реально працювати на об’єднання, не витрачаючи часу на довгі узгодження текстів, які окремі партії підписують, не читаючи, а дехто підписує, але діє всупереч об’єднанню і того особливо не приховує? А назвати публічно імена «лялькових» опозиціонерів, які підіграють Банковій, після підписання угоди – сприйматиметься як порушення нами її положень про заборону взаємної критики?! Водночас, мовчати, коли людей дуритимуть, прикриваючись опозиційністю, а потім стануть «тушканчиками» – нечесно і неправильно, тоді як діяти?

Я схиляюся до другого варіанту, однак рішення ГП ще не прийнято.

Що Ви порадите?

• Следите за обновлениями obozrevatel.com в вашей социальной сети

Новости этого раздела

• Анатолій Гриценко: про підписані і непідписані угоди
• Ирина Хакамада: Россия после выборов: что делать?
• Алексей Навальный: новый ролик
• Степан Барна: тернопільська мрія - BMW Х5 на підігрітому тротуарі