Блог | Україна знову лишилась сам на сам із зовнішнім ворогом
Незважаючи на наявність стабілізаційного фонду та золотовалютних резервів,
основа яких – реалізація нафти та газу, світова тенденція зменшення ціни
на нафту боляче вдарила по економіці Росії, що призвело до падіння ВВП на
7-10%. У цій ситуації, коли країни-виробники нафти несуть величезні
втрати, граючи на штучному пониженні ціни на нафту, незрозумілою є
політика вищого політичного керівництва України, яке фактично рятує
економіку Росії, говорячи словами Порошенка, дозволяє зберегти Путіну
обличчя, наполягаючи на поверненні до Мінських угод.
Тобто Україна, з одного боку, апелюючи до країн цивілізованого світу щодо
підтримки та надання допомоги у протистоянні зовнішньому ворогові, з
другого боку, фактично рятує цього ворога, пропонуючи йому визнати власну
поразку. Така незрозуміла зовнішня політика України викликає питання не
тільки у її партнерів на Заході, яких ми звикли звинувачувати у
бездіяльності, але й подібні питання виникають всередині українського
суспільства – чому Україна має рятувати обличчя лідера країни-агресора
ціною поступок власних територій.
Вимагаючи надання Україні хоча б нелетальної зброї, ми забуваємо, що
Україна досі лишається одним із провідних гравців на світовому ринку
озброєння. У нас достатньо новітніх розробок в усіх галузях ВПК, щоб не
бути залежними від постачання чи непостачання військової допомоги з країн
Заходу. Сама історія України періоду перших визвольних змагань наочно
продемонструвала той факт, що ані грецький морський піхотинець, ані
німецький вояка, ані польський жовнір не готові, не мають бажання гинути
за Україну. Приклад сучасної української історії: підписавши Будапештський
меморандум, згідно з яким провідні країні Заходу були гарантами нашої
територіальної цілісності, ці країни не поспішають виконувати взяті на
себе зобов’язання. Україна знову лишилася сам-на-сам з зовнішнім ворогом,
який теж є одним із підписантів меморандуму
