УкрРус

Справа Семенченка: яка країна, таке і правосуддя

Суддя Києво-Святошинського районного суду винесла судове рішення без розгляду будь-яких доказів правдивості й не допустивши за допомогою охоронців Грішіна-Семенченка відповідачів у зал судових засідань, пише Володимир Бойко для "Ракурсу".

Суддя Києво-Святошинського районного суду Людмила Миколаївна Ковальчук у своєму житті скоїла щонайменше одну серйозну помилку. Коли вирішила допомогти найвідомішому українському аферисту Кості Грішіну (який зараз користується незаконно одержаним паспортом на ім’я Семена Семенченка) "довести", що публікації про його бурхливе кримінальне минуле та яскраве сьогодення — це вигадки ворогів українського народу. І ця помилка може достроково перервати професійну кар’єру "її честі".

Допомогла Людмила Миколаївна народному улюбленцю в дуже своєрідний спосіб — виготовила судове рішення про те, що факти, оприлюднені журналістами про витівки цього шахрая, не відповідають дійсності, бо, мовляв, відповідачі не з’явились до суду й не надали доказів правдивості своїх публікацій. А з тим, щоби унеможливити появу відповідачів у судовому засіданні, суддя запустила в зал групу підтримки Грішіна-Семенченка, яка бешкетувала, погрожувала фізичною розправою журналістам, а один з "активістів" прямо в присутності судді в залі судових засідань кинувся на автора публікацій.

Попри те, що особа нападника була миттєво встановлена, — ним виявився громадянин Іванов, який на цей момент перебував у статусі підозрюваного (зараз його вже судять) за злочин, скоєний у складі бандитського угруповання в зоні АТО, — суддя Ковальчук категорично відмовилась вживати будь-які заходи для припинення хуліганських дій, натомість вискочила із зали судових засідань і спочатку спробувала сховатись у кабінеті голови Києво-Святошинського райсуду, а потім — зачинилась у себе в кабінеті, поки банда Семенченка хуліганила в будівлі суду.

А після того, як журналісти заявили судді відвід, мотивуючи це тим, що за таких умов розглядати справу неможливо, суддя винесла ухвалу, яка претендує на те, щоби потрапити на скрижалі юридичної думки:

Відповідач ОСОБА_1 вказував у поданій заяві про відвід судді, що головуюча суддя Ковальчук Л. М. навмисно відмовляється вживати заходи для забезпечення безпеки відповідачів та захисту їхньої гідності у приміщенні Києво-Святошинського районного суду, цілеспрямовано заохочує погрози фізичної розправи на адресу відповідачів, допускає приниження їх гідності особами, які підозрюються правоохоронними органами у скоєнні інших злочинів, з метою залякати відповідачів і домагатись розгляду справи за їх відсутності. Однак на підтвердження зазначених доводів у відповідача відсутні будь-які докази.

Тобто напад на відповідача безпосередньо в залі судових засідань у присутності судді доказом нападу не є.

Мистецтво розглядати позови

Свій шлях до всеукраїнської слави суддя Ковальчук розпочала в лютому 2016 року, коли народний депутата Семен Семенченко, порадившись зі своїм домашнім адвокатом Романом Титикалом, не вигадав нічого кращого, як подати позов до головного редактора інтернет-видання "Ракурс" Олександри Примаченко й журналіста Володимира Бойка через статтю, що торік була розміщена "Ракурсом" з описом творчого життя дуету шахраїв — Кості Грішіна та його дружини Наталії Москаленко.

А з тим, щоби позов потрапив у потрібний суд, — очевидно, ніде, окрім Києво-Святошинського райсуду Київської області, домовитись не вдалось — у позовній заяві був зазначений фіктивний відповідач, що розташований на території цього району, — ТОВ "Золота середина", яке є власником інформагентства "Обозреватель". Це мотивувалось тим, що "Обозреватель" передрукував статтю з "Ракурсу".

За допомогою судді Ковальчук легендарний комбат сподівався спростувати все те, що писав про нього "Ракурс", — про колишнє засудження та 8 місяців, проведених у СІЗО; про те, що він ніде й ніколи не служив; що має середню освіту, а тому навіть теоретично не може бути офіцером; про те, що намагався отримати "другу вищу освіту" на театральних курсах у Москві, подавши фальшиві документи про наявність у нього першої вищої освіти; про те, що потрапив до Нацгвардії й був прийнятий на службу у званні капітана без жодного документа й навіть без пред’явлення паспорта, а лише за допомогою тодішнього радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка; про те, що до 11 серпня 2014 року не мав жодного відношення до Національної гвардії України, натомість займався збором коштів з довірливих громадян на потреби неіснуючого батальйону територіальної оборони Донецької області "Донбас".

Завдання ускладнювалось тим, що на момент подачі позову за витівками Грішіна-Семенченка вже було відкрито кілька кримінальних проваджень, зокрема з ініціативи командування Національної гвардії України, яке звернулось до Генеральної прокуратури із заявою про те, що народний депутат Семен Семенченко користується підробленим посвідченням офіцера. А Головна військова прокуратура взялася за розслідування злочинів банди, якою керував Грішін і яка коїла злочини у зоні АТО, а також викрала під Києвом бійця Нацгвардії Олександра Калашника.

Але немає таких складнощів, які не можна було б подолати за допомогою чесного й непідкупного українського суду. І тому адвокат Титикало доклав до позовної заяви фальшиву довідку, видану йому в Міністерстві внутрішніх справ України, про те, що громадянин Семен Семенченко ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності.

Ось ця довідка, яка не викликала жодних заперечень у судді Ковальчук. Більш того, "її честь" навіть не зацікавило, чому ж у довідці сказано, що раніше прізвище шахрая було Гришин (українською через дві букви "и"), у той час як троє дітей афериста мають прізвище Грішін (через дві "і"), про що зазначено на сайті Верховної Ради України.

А щодо суті позовних вимог, то адвокат Титикало зажадав, щоби не Семенченко пред’явив свої три дипломи про вищу освіту (шахрай стверджує, що спочатку закінчив Чорноморське вище військово-морське училище ім. Нахімова і став морським офіцером, потім отримав у Севастопольському технічному університеті диплом економіста і, нарешті, закінчив у Москві Всеросійський державний інститут кінематографії ім. Герасимова), а, навпаки, відповідачі довели, що пройдисвіт, окрім середньої школи, ніякого іншого навчального закладу не закінчував.

Власне, на це Грішін-Семенченко й розраховував — на, як сказано в позовній заяві, "презумпцію доброчесності", що закріплена, як вважав його адвокат, у ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України: "Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного". У розрахунку на це й був поданий позов: мовляв, доводити кожний факт, наведений у статті, повинні журналісти, а стороні позивача ніяких доказів надавати не доведеться.

І лише після відкриття провадження у справі адвокат Титикало до свого неймовірного здивування довідався, що норма про "презумпцію доброчесності" була вилучена з Цивільного кодексу України ще в 2014 році й кожна сторона у справах такої категорії тепер має доводити в суді ті обставини, на які посилається в обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Тож якщо Грішін-Семенченко стверджує, що він був офіцером Військово-морських сил України, то йому слід пред’явити в суді свою офіцерську книжку. А якщо домагається, щоби "Ракурс" написав, що він має три вищих освіти, — надати в суді відповідні докази. Чи (якщо, наприклад, загубив дипломи) звернутись до суду з клопотанням про направлення відповідних запитів до архівів.

Більш того, щоби допомогти народному обранцеві захистити те місце, яке він називає "честь і гідність", журналісти самі подали клопотання про витребування доказів. Зокрема, попрохали суд направити запити в Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ, Головну військову прокуратуру та Всеросійський інститут кінематографії ім. Герасимова. А головне — було подане клопотання про виклик у судове засідання та допит як свідка народного депутата Антона Геращенка. Оскільки саме Геращенко у серпні 2014 року влаштував шахрая Грішіна, який ніколи не служив у Збройних силах і не складав присягу, на офіцерську посаду в Нацгвардію під вигаданим прізвищем та ще й організував йому незаконну видачу паспорта на ім’я Семена Семенченка.

"Офіцер" Грішін-Семенченко та його команда

І тоді найвідоміший український аферист знайшов вихід з безвихідної, здавалося б, ситуації — він просто відправив до суду членів банди, що уславилась злочинами в зоні АТО, викраденням людей і пограбуванням домівок, які представляються співробітниками охоронної фірми "Приватна військова компанія "Донбас".

Саме цією охоронною фірмою, а зовсім не неіснуючим "батальйоном територіальної оборони Донецької області", керує псевдоофіцер Грішін-Семенченко. З діяльністю банди можна ознайомитись в Єдиному державному реєстру судових рішень, де в ухвалах слідчих суддів описуються подвиги соратників "народного комбата" — від звичайного вимагання грошей до викрадення людей.

18 березня 2016 року, на першому засіданні у справі, бандюки вирішили перевірити реакцію судді на те, що вони будуть коїти в залі судових засідань. Реакція була, як і очікувалось, — Ковальчук дозволила членам банди, які прийшли разом з адвокатом Титикалом, безперешкодно хуліганити в суді та погрожувати відповідачам. Урешті-решт журналісти викликали наряд поліції. Але суддя Ковальчук, розглянувши заяву відповідача про необхідність підтримувати порядок у залі судових засідань, заявила у присутності поліцейських і під аудіозапис, що відмовляється вживати будь-яких заходів для припинення погроз з боку невідомої особи у камуфляжній формі.

Тим не менш, особу одного з поплічників Грішіна-Семенченка, який погрожував журналістам у залі судових засідань за повного невтручання судді Ковальчук, довелось встановити. Ним виявився Іванов Андрій Олексійович, який народився 16 червня 1965 року.

Цей Іванов був затриманий 24 січня 2016 року на блокпосту №3, який розташований поблизу аеропорту м. Маріуполя, за спробу незаконного перевезення набоїв та зброї для банди Грішіна-Семенченка. За цим фактом було відкрито кримінальне провадження, внесене в ЄРДР під №12016050710000024 від 24 січня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. 25 січня 2016 року Іванову було повідомлено про підозру, він був арештований судом до 28 березня 2016 року. Справа "розслідувалась" слідчим Галалу Першотравневого відділення поліції Маріупольського відділу поліції ГУ Нацполіції в Донецькій області під процесуальним керівництвом заступника керівника Маріупольської місцевої прокуратури №1 Донецької області Шаховського. На автомобіль, у якому бандити перевозили зброю, судом був накладений арешт.

Хочу звернути увагу: набої перевозилися в автомобілі Mitsubishi Pajero, зареєстрованому у Великій Британії. Мабуть, це був один з тих десятків автомобілів, які Грішін-Семенченко отримав від наївних жертводавців для потреб неіснуючого батальйону територіальної оборони Донецької області "Донбас" і передавав у свою охоронну фірму. Власне, про це й писав "Ракурс" у публікаціях, які пройдисвіт вимагав спростувати.

Але особливі стосунки Грішіна з керівництвом Міністерства внутрішніх справ України та членом колегії МВС України Антоном Геращенком, який йому раніше допоміг незаконно отримати паспорт на прізвище Семенченко та влаштував у Нацгвардію офіцером за підробленими документами, дозволили аферисту викупити свого подільника з ув’язнення. Після чого Грішін-Семенченко відправив підозрюваного Іванова до судді Ковальчук — бешкетувати в Києво-Святошинському райсуді.

Переконавшись, що суддя Ковальчук дозволяє безперешкодно погрожувати відповідачам, у наступному судовому засіданні, яке відбулось 18 квітня 2016 року, Грішін та адвокат Титикало вирішили вчинити напад на журналістів з тим, щоби унеможливити присутність відповідачів під час розгляду позову й не допустити обговорення біографії афериста Грішіна-Семенченка, фальшивої довідки про його начебто несудимість та ролі Антона Геращенка у перетворенні раніше судимого севастопольського кримінальника на народного депутата України.

До нападу готувались ретельно. За домовленістю з поліцією 4 квітня 2016 року досудове слідство відносно Іванова було зупинено "у зв’язку з тяжкою хворобою підозрюваного".

Поруч із Грішіним-Семенченком — "смертельно хворий" Іванов (із золотою печаткою на руці), який вивозив із зони АТО зброю для банди і який напав на журналістів у залі судових засідань у присутності судді Ковальчук. Світлина зроблена в судовому засіданні під час розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу командиру батальйону "Айдар" Лихоліту, куди Грішін-Семенченко також привів бешкетувати своїх охоронців.

Поруч із Грішіним-Семенченком — "смертельно хворий" Іванов (із золотою печаткою на руці), який вивозив із зони АТО зброю для банди і який напав на журналістів у залі судових засідань у присутності судді Ковальчук. Світлина зроблена в судовому засіданні під час розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу командиру батальйону "Айдар" Лихоліту, куди Грішін-Семенченко також привів бешкетувати своїх охоронців.

Що трапилось у суді, викладено в заяві про відвід судді Ковальчук, яку "її честь", порадившись сама з собою, відмовилась задовольняти:

У наступне судове засідання 18 квітня 2016 року адвокат Титикало Р. С. знову прибув у супроводі кількох осіб — це були ті ж самі люди, що погрожували мені та нецензурно висловлювались у залі судових засідань 18 березня 2016 року, зокрема Іванов А. О. Вказані особи діяли явно за домовленістю із суддею Ковальчук Л. М., оскільки встановили в залі судових засідань штатив, на якому закріпили відеокамеру, і здійснювали фіксацію судового процесу без дозволу головуючого. При цьому суддя Ковальчук Л. М. не звертала на це уваги.

Громадяни, які прийшли разом з адвокатом Титикалом Р. С., заважали розгляду справи, щось викрикували під час судового засідання, ходили по залу, розмовляли з адвокатом Титикалом Р. С., через що я неодноразово звертався до судді Ковальчук Л. М. з проханням підтримувати порядок під час судового засідання.

У судовому засіданні 18 квітня 2016 року я встиг лише заявити клопотання про витребування доказів і допит свідків. Після того як суддя Ковальчук Л. М. оголосила перерву, Іванов А. О. кинувся до мене — прямо в залі судових засідань у присутності судді Ковальчук Л. М., почав плювати мені в обличчя та в нецензурній формі погрожувати розправою за мої публікації.

Суддя Ковальчук Л. М., діючи явно за попередньою змовою зі стороною позивача, замість того, щоби негайно викликати поліцію та вжити заходів до припинення злочину, вийшла із зали судових засідань і спробувала зачинитись у приймальні голови суду, яка розташована поруч із залом судових засідань на другому поверсі будинку суду. Після того як я зайшов до приймальні голови суду і почав вимагати викликати поліцію, Ковальчук Л. М. вискочила із приймальні, не звертаючи уваги на мої вимоги, спустилась сходами на перший поверх і зачинилась у своєму кабінеті, доки на другому поверсі будівлі суду бешкетувала зграя хуліганів, що прийшли разом з адвокатом Титикалом Р. С.

Після численних погроз на мою адресу громадяни, що прибули разом з адвокатом Титикалом Р. С., залишили будинок Києво-Святошинського районного суду Київської області. Невдовзі один з цих громадян повернувся, підійшов до нас із відповідачем Примаченко О. М. — у цей час ми ще перебували на другому поверсі будинку суду, оскільки вимагали від співробітників суду викликати поліцію, — і знову висловив погрози й образи на нашу адресу через мої публікації, розміщені в інтернет-виданні "Ракурс" (наступного дня я опізнав цього громадянина на фотографіях, оприлюднених у соцмережах, як учасника угруповання, яке разом із Семенченком С. І. вчинило спробу захоплення одного з приміщень Генеральної прокуратури України).

У цей час суддя Ковальчук Л. М. перебувала у своєму кабінеті, де вона зачинилась. На наші звернення припинити порушення громадського порядку інші службові особи суду, зокрема секретар судового засідання та ті особи, які перебували у приймальні голови суду, не реагували.

З викладеного вище можна зробити висновок, що суддя Ковальчук Л. М. навмисно відмовляється вживати заходів для забезпечення безпеки відповідачів та захисту їх гідності у приміщеннях Києво-Святошинського районного суду Київської області, цілеспрямовано заохочує погрози фізичної розправи на адресу відповідачів, допускає приниження їхньої гідності особами, які підозрюються правоохоронними органами у скоєнні інших злочинів, з метою залякати відповідачів і домогтись розгляду справи за їх відсутності.

Урешті-решт суддя Ковальчук домоглася свого й винесла судове рішення на користь Грішіна-Семенченка без розгляду будь-яких доказів правдивості й не допустивши за допомогою охоронців Грішіна-Семенченка відповідачів у зал судових засідань.

Приватна військова компанія "Донбас": від злочину до злочину

Зрозуміло, що у зв’язку з подіями в залі засідань Києво-Святошинського райсуду журналістами "Ракурсу" до Святошинського райуправління Національної поліції була негайно подана заява про кримінальне правопорушення, вчинене охоронцями Грішіна-Семенченка. А редакція звернулася до Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Ради суддів України із заявою про неприпустиму поведінку судді Ковальчук та вимогою забезпечити елементарний порядок під час розгляду справи за позовом відомого українського афериста.

Але в поліції заяву про злочин просто відправили в кошик на сміття, навіть не надіславши заявникові жодної відписки.

Жодної відповіді "Ракурс" так і не отримав. Натомість вже наступного дня після подій у Києво-Святошинському суді охоронці Грішіна-Семенченка разом із народним депутатом Єгором Соболєвим захопили приміщення Генеральної прокуратури, вимагаючи припинити розслідувати низку корупційних злочинів, фігурантом яких є помічник-консультант Єгора Соболєва Віталій Шабунін — голова Ради громадського контролю при НАБУ.

19 квітня 2016 року охоронці Грішіна-Семенченка штурмували приміщення Генеральної прокуратури. Червоним колом позначений охоронець "Приватної військової компанії "Донбас", який напередодні, 18 квітня, погрожував фізичною розправою журналістам "Ракурсу" у приміщенні Києво-Святошинського райсуду Київської області.

19 квітня 2016 року охоронці Грішіна-Семенченка штурмували приміщення Генеральної прокуратури. Червоним колом позначений охоронець "Приватної військової компанії "Донбас", який напередодні, 18 квітня, погрожував фізичною розправою журналістам "Ракурсу" у приміщенні Києво-Святошинського райсуду Київської області.

Але справжня робота знайшлася "Приватній військовій компанії "Донбас", коли Головна військова прокуратура звернулася до суду із клопотанням про арешт двох військовослужбовців Збройних сил України, які наводили жах на мешканців Лисичанська, — Ігоря Радченка (прізвисько Рубєж) та Валентина Лихоліта (прізвисько Батя).

Грішін-Семенченко разом із Єгором Соболєвим привели до Печерського суду все тих же ж охоронців, які бешкетували й навіть перекрили рух Хрещатиком.

З огляду на те, що незаконне озброєне формування "Приватна військова компанія "Донбас", члени якого причетні до викрадення людей, розбійних нападів та хуліганських вчинків у судових засіданнях, немає жодних підстав сподіватись на те, що правоохоронні органи покладуть край злочинам підручних Грішіна.

За таких обставин журналістам "Ракурсу" не залишається нічого іншого, як звернутись до читачів із пропозицією створити загін самооборони для припинення тих безчинств, які банда Грішіна-Семенченка коїть у судових засіданнях. І, звісно ж, передусім слід домогтися звільнення з посади підручної афериста — судді Києво-Святошинського райсуду Київської області Людмили Ковальчук.

Соратники Грішіна-Семенченка, які бешкетують у судах. Зокрема, саме вони за повного сприяння судді Ковальчук зірвали розгляд позову шахрая до журналістів "Ракурсу".

Соратники Грішіна-Семенченка, які бешкетують у судах. Зокрема, саме вони за повного сприяння судді Ковальчук зірвали розгляд позову шахрая до журналістів "Ракурсу".

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги