УкрРус

"Столична культура-2018": BACK in the USSR

  • Культура
    "Столична культура-2018": BACK in the USSR
    tyachiv-rda.gov.ua

Як продюсеру українського шоу-бізнесу з 25-річним стажем, мені більше, ніж будь-кому іншому цікаво розуміти, куди рухається культура в моїй країні й в столиці, зокрема.

Я казав "Yes!", коли прийшла команда Кличка і головою департаменту стала Діана Попова - адже в чиновники прийшов патріот України, людина-практик, яка має хорошу школу "Козирної карти" і ресторану "Дежа Вю" (часів їх розквіту). Вона задекларувала в своїх головних пріоритетах те, що гріє серце будь-якого поважаючого себе киянина - підтримка і розвиток театрів. Спочатку їй навіть вдалося те, що не зміг жоден з її попередників за два десятки років - в умовах 2014 знайти мецената на 60 млн. грн для закінчення будівництва Театру мюзиклів на Подолі. (Втім, меценатом виявилася найвідоміша кондитерська компанія і далі з'ясувалося, що тільки цукеркові магазини і склади будуються швидко, на театри це не поширюється).

Але на Круглому столі незалежних театралів і фестивальних продюсерів, присвяченому міському бюджету культури на 3 роки - я з жалем мусив визнати, що махіна державного бюрократизму дісталася вже й до неї і міцно вхопила за горлянку. (А Діана Попова лише чиновник, який працює в рамках 19-ї статті Конституції України, а зовсім не Жанна Д'Арк.) Бо з кожної, вкрай заплутано-написаної, сторінки документа, як планується витратити ці 3,6 млрд. грн, мій внутрішній голос голосніше і голосніше наспівував "Бітлз" - Back in the USSR, Back in the USSR, Back in the USSR.

Думки присутніх, врешті, розійшлися тільки в одному: це "back" в СРСР якого року - 1937 або 1973, часів Брежнєва? Бюджет столичної культури на 3 роки (на рік, виявляється, в Києві вже не можна, потрібно мінімум на три) - це бюджет проїдання, коли на розвиток залишається 3-4%, а левову частину становлять мізерні ставки для всіх артистів і обслуговуючого персоналу. Втім, поки бюджет остаточно не затверджений і незалежна спільнота забила на сполох - ще не все втрачено, і оптимізація зі збільшенням ККД можлива. Де?

1. Технарі вище за творців? У "Столичній культурі-2018" прописано все так, що витрати з технічної організації будь-якого дійства (концерт/вистава/шоу) вищі, ніж витрати на виробництво самого продукту. Навряд чи розкрию особливий секрет, що зазвичай на таких речах "пиляють" гроші. З урахуванням того, яка неймовірна кількість безкоштовних концертів, шоу та вистав заплановано – цифри солідні. До того ж, будь-хто, навіть не із шоу-бізнесу, знає, що не може техніка коштувати дорожче за енергетику творців (а особливо, якщо ця техніка стоїть в театрі стаціонарно і вчасно робиться її профілактика). І, може, час переставати гнатися за неймовірною кількістю дешевих нових постановок (аж 53!), а все ж зробити ставку на якість, яку дешево не зробити? В Нью-Йорку на Бродвеї, де 42 театри, а не 17, як в Києві, нових мюзиклів за рік в 1,5-2 рази менше.

2. Бібліотечне дон-кіхотство. "Столична культура-2018" пропонує активно розвивати бібліотеки - Програма гордо аргументує, що з 2011 року кількість читачів зросла на 9829 осіб. У Києві, Карл, 9829 за 5 років?!). Під час недавніх шкільних канікул мені закортіло і я зайшов в одну з районних бібліотек на бульварі Верховної Ради. Там було 4 захоплених своєю справою суворих бібліотекаря, один відвідувач, туалет не працював, і великої кількості нових книжок я не побачив - хоча, судячи зі статистики, що наводиться в програмі, в 2012 і 2013 в бібліотеки Києва вливалося щорічно 2 книжкових ринка "Петрівка". Таке враження, що ініціатори "бібліотечної активності" не помічають, що зараз в основному читають з планшетів, комп'ютерів і телефонів, а в школах швидше побачиш працівника "Приватбанку", який навчає дітей премудростям роботи з карткою, ніж кого-небудь з бібліотеки, що розповідає про роман Андрія Кокотюхи "Червоний". (Графа "доплата за шкідливі умови" - взагалі "родзинка". Напевно, потрібна для особливого піару на Всесвітньому бібліотечному конгрессі?) При цьому задуматися, як в сучасній (!) Європі і Америці існує бібліотечний світ і чудові бібліотеки, і рухатися в цьому напрямку - ні в НДІ, що переймався Програмою, ні в департаменті культури чомусь не захотілося, а шкода ... Я не проти бібліотек - я проти того, щоб Київ у даному питанні порівнювали з Дон Кіхотом.

3. Міф про "збитковість" театру. Тільки в нашій країні Міністерство культури України і Управління культури активно переконують співгромадян, що театральне мистецтво в принципі збиткове і потребує дотацій. Це міф і неправда. У всьому іншому світі сучасний театр заробляє мільйони доларів і фунтів стерлінгів кожен (!) рік, навіть під час кризи - а зараз взагалі переживає нову хвилю популярності. Чому при величезній історичній любові киян до театрів (у 1914-му їх було 198!) вони у нас збиткові - один із сучасних українських парадоксів. (Напевно, в ментальність українських чиновників культури різного рангу складно укладається, як це в Парижі понад 500 театрів і лише 3 муніципальних).

Ось приклад, де можна теоретично "знайти" гроші в театральній частини Програми вже сьогодні. Цифри вартості середньої ціни на квитки (58 грн) - абсолютно не ринкові (а як для шоу-бізнесу – то й зовсім принизливі). А ще більші гроші знаходяться в графі "продані квитки". Знаючи любов киян до театру, очікувана цифра 46,8% заповнюваності залів бачиться необґрунтовано заниженою. І це - з урахуванням того, що місту не вдається побороти столичну квиткову мафію і 20% квиткової виручки, як і раніше, осідатиме в їхніх кишенях (це плюс до традиційно-офіційних 10%, які беруть каси за розповсюдження).

Чи не час Києву в питаннях рентабельності культури почати частіше згадувати про Магдебурзьке право, яке дозволяє багато питань столичної громади вирішувати без допомоги парламенту? Чи не час у 2016-му почати оцінювати проблему дивної "збитковості" під іншим кутом: може, поганий не сам корабель, а його капітан та боцман? Може, варто спробувати більш ефективний менеджмент, який має уявлення і бізнес-план, яким чином театри зробити прибутковими?

І ще про одне. Вкрай гуманно й справедливо було б, якби частину "неврахованих квиткових" коштів спрямувати на грантові програми для решти 50 незалежних театрів (яких, на жаль, я не побачив у бюджеті культури на 3 роки – а вони такі ж кияни. Дивись, і вони б щось для міста заробили теж.)

4. Муніципальні колективи vs Міжнародні кінофестивалі. А ще, як в радянські часи, бюджет Києва повинен профінансувати стільки ж "муніципальних" колективів, скільки є в Лондоні, Парижі і Торонто разом узятих. При цьому: ті колективи мають більший бюджет, їздять по всьому світу з гастролями, а рівень їх виконавської майстерності ілюструє оскароносний фільм "Одержимість" ("Whіplash"). Натомість більшість з наших навряд чи мріє коли-небудь зібрати повний зал хоча б ПК Заводу "Більшовик". Жодного їх вихованця не пам'ятаю ні на Х-Факторі, ні на "Голосі", ні на інших талант-шоу. На ювілеї та концерти подібних колективів роздають запрошення друзям, колегам, рідним і близьким, і з міського бюджету на те, щоб вони тішилися та щось таке собі робили, щорічно витрачаються гроші куди більші, ніж, наприклад, виділений грант на міжнародний кінофестиваль "Молодість" (аж 300 000 грн).

Це саме ті колективи, які безкоштовно виступають на різного роду безкоштовних міських заходах і майже завжди - давайте говорити чесно - викликають у глядачів або позіхання або поблажливу посмішку. Складається враження, що більшість міських заходів і проводяться заради того, щоб такі муніципальні колективи хоч якось сьогодні виправдовували своє нехитре існування. При цьому, міській владі, мабуть, боязко задуматися, що крім Москви, ні в одній столиці світу немає такої кількості муніципальних колективів. Що великою кількістю безкоштовних заходів нівелюється сприйняття глядачем праці Артиста в цілому. Що концепції "святкувань а-ля СРСР", де масовка потрібна була, щоб стояти з прапорами, транспарантами і в піонерських краватках, давно вже не популярні в Європі та Америці - там віддають перевагу фестивального руху.

А отже, куди більш сучасно й іміджево для європейської столиці серйозно підтримувати саме фестивальний напрямок, особливо коли є міжнародні гравці. Тих, кого особливо обурює ідея оптимізації муніципальних колективів, відсилаю до того глобального скорочення фінансування, яке спіткало в минулому році хоча б українську науку та її фундаментальні дослідження.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги