Блог | Гопки з пивом
Людина, яка потрапила в Україну з-за кордону вперше, подумає, що ми живемо у дуже успішній країні, де платня не менша, ніж в ЄС. Адже про це свідчать шалені ціни.
Дорогі готелі з ненав’язливим сервісом лише зараз, завдяки кризі, не так шокують своїми цінами, якщо їх перевести у валюту. Хоча є ще такі, які й далі шокують.
У центрі Будапешта, Праги або Загреба знайти готель з номером для двох дорослих і дитини зі сніданком і паркуванням за 50 євро нема проблеми. У нас така проблема була. Бо подібні номери в українських містах коштували 100 євро. Але криза внесла свої корективи.
Хоча не всюди. Апартаменти в Буковелі чи на Шацьких озерах часом дорожчі за такі ж в Австрії чи Польщі.
До війни ціни на продукти у нас були дорожчі, ніж в ЄС. Азаров твердо у це не вірив. Безліч автомобілів з українськими номерами біля польських, угорських супермаркетів його не переконували. Зараз здебільшого ціни вирівнялися, але це стосується лише продуктів власного виробництва. Імпортні продукти значно дорожчі, ніж будь-де за кордоном. Утричі дорожчі цитрусові, червоний перець, горіхи, родзинки, консерви, морська риба і т. д.
В Україні не існує такої практики, яка є віддавна у Європі – там різні мережі супермаркетів мають різні ціни. І є такі супермаркети, які мають доволі низькі ціни, оголошуючи акції на продаж тих чи інших товарів у певні дні або навіть у певний час дня. Скажімо, живучи цілий місяць у Відні, я відвідував супермаркети "Hofer", "Billa" і "Spar". Найвигіднішим з них був "Hofer", хоч і мав бідніший асортимент. Але я там кілограм червоного перцю купував за один євро. Приїхав до Львова, а тут – уже три. По одному євро коштували й цитрусові.
А хтось може пояснити, чому в українському "Ашані" банани по 30 і більше гривень, а в польському – 18?
Для себе я пояснюю дуже просто – корупцією на митниці. А ще безглуздими законами, які змушують весь імпорт обкладати 70% митом від його вартості. Одна з найбідніших країн платить найдорожчі ціни.
У нас держава з запалом, вартим кращого застосування, бореться за інтереси вітчизняного виробника. Точніше, вдає, що бореться. А в результаті добре вино – байдуже вітчизняне чи імпортне – найдорожче у Європі. Австрія виробляє чудові вина, в супермаркетах ціни за пляшку починаються від одного євро, а у вихідні дні ще й дають знижку до 25%. Однак поруч з авcтрійськими стоять дешеві італійські й іспанські вина. Якось австрійським винарям це не заважає.
Та що там вино! Автомобілі у нас теж найдорожчі. Уже й СОТ протестує проти безглуздого спецмита на імпорт нових легкових авто, а ми ні – стоїмо, мов камінь, непорушно.
Київ продовжує переконувати, що спецмито – вимушений захід для захисту українських виробників від зростаючого автомобільного імпорту та скорочення вітчизняного виробництва авто.
Але насправді це не так. Висока ціна не зупиняла покупців від придбання імпортного авта, бо краще було переплатити, аніж купити нашу тарадайку і мати з нею клопіт. Оті нещасні допотопні "Богдани" – скидаються на калік. Краще б їх взагалі не виробляти.
Чому ми вирішили, що можемо вважатися країною, яка виробляє авта? Є багато країн, які не мають своїх авт, а живуть краще за нас.
Просувати виробництво вітчизняного авта в той час, коли значно крутіші виробники мають проблеми зі збутом, доволі ризиковано. Особливо, якщо якість нашого виробництва така сумнівна. А тим більше в революційну епоху появи електрокарів. От на цьому напрямку, можливо, нашим виробникам і варто зосередитися, залучивши іноземні інвестиції та фахівців.
Та наші законодавці не дрімають і тільки й думають, як би то покращити нам життя.
Чесно скажу, коли я слухав Ганну Гопко на різних шоу, вона мені подобалася. Говорила якісь цілком притомні речі. Але говорити одне, а робити – інше. І ось ця, з дозволу сказати "реформаторка", задемонструвала безпросвітне безглуздя, пробивши закон, за яким пиво тепер прирівнюється до алкогольного продукту з відповідним оподаткуванням.
Як результат, малі пивоварні починають закриватися. Тобто те, що процвітає по усій Європі, приречене на загибель. Так само, як і давно успішно угроблені малі винарні, а ті, що ще вигрібають, працюють під замовлення, бо не можуть зайти на ринок.
Ліцензія для великих і малих винарень та броварень однакова – 500 тисяч гривень. Такої шизофренії нема в жодній країні Європи.
І зроблено це не тому, що мадам Гопко дуже дбає за українців. А тому, що малі броварні – як шпилька в одному місці для великих підприємств. Які, між іншим, виробляють стабільно примітивне пійло.
Чому так виходить, що людина, яка увесь час торохтіла про те, як вона хоче усе реформувати і покращити нам життя, насправді покращує життя мільйонерам, а не нам?
