УкрРус

Як вижити учаснику бойових дій в умовах мирного життя

Проблема в суті: як пояснити тому, хто зміг вижити на війні і повертається до дому, маючи унікальний бойовий досвід, що в мирному житті його досвід нічого не вартий, жертва крові та здоров’я, що він вклав в захист Батьківщини, насправді мало цінується в суспільстві. Що все, з чим він мав справу на протязі терміну перебування в зоні бойових дій, повна протилежність тому, з чим ветеран стикається після демобілізації.

Плани на майбутнє і життя після повернення – про це ми розмовляли на війні кожен день. В той момент було таке враження і внутрішня впевненість, що так і буде. Як заклинання звучало: "Все буде добре. Тільки б повернутись. І все стане краще, ніж було…" Але життя інше: повернутись з війни живим без поранень ще не означає повернутись додому психологічно. Травми психологічні непомітні, вони не вимірюються глибиною проникнення кулі чи уламку металу, вони кровоточать ще гірше, бо ми ніколи не позбавимось від власних думок і набутого досвіду. Думок про війну, спогади про життя поряд зі смертю, життя, що продовжувалось з тремтінням секундної стрілки; про життя, яке тривалий час балансувало серед бруду, крові, нервових зльотів та падінь, адреналінових вибухів, самої атмосфери війни …

Якщо порівнювати швидкість руху часу на війні з мирним життям, то під час бойових дій вимір часу принципово інший: він вимірюється секундою, яку ніхто вже не взмозі повернути, як кулю чи снаряд, що вже вийшов зі стволу зброї противника. Вимірюється тим моментом, тим міліметром простору, що відділяє від смерті. Це перший стрес, перший внутрішній дисонанс – ми звикли працювати в просторі відсутності часу та необхідності швидких дій на рівні інстинкту, обмеження інформації, відсторонення від емоцій та глибинного аналізу. Це бойові стреси як система життя під вогнем…

Наслідки цього стресу називаються по науковому: ПТРС – посттравматичний стресовий розлад. У кожного він проявляється по-своєму, в свій час. У кого одразу після особливо запеклого бою, у когось після повернення додому…

Одним з незначних симптомів першого місяця: мозок працює над оцінкою обстановки поряд з вами – пошук місць ймовірного знаходження супротивника та можливостей з його ураження. Прослуховування повітря на наявність ознак пострілів. Це як роздвоєння особистості – розум дозволяє бути серед людей, адекватно реагувати на них, приймати участь у співбесіді, но десь під оболонкою мозку все одно працює проста та зациклена програма пошуку небезпеки. Тому так часто цивільні звертають увагу на наш відсторонений погляд…

Другим симптомом першого часу є неможливість спати в тиші. Ті, хто звик "відключатись" під постійну канонаду, поштовхів та коливання землі від артилерійських ударів, звуки стрілецької зброї, потребують час на адаптацію. Але людина звикає і до тиші.

Перші тижні в тилу вражають відсутністю бойових товаришів, які на фронті завжди поруч, до присутності яких ти звик, на яких можна покластися в небезпеці. Підрозділ на війні – це взагалі згуртована зграя хижаків, яка готова в любий час встати разом та дати відсіч кому завгодно. Стати пліч о пліч, як одна велика незламна сила. В мирному житті все по-іншому: у кожного з’являються власні інтереси, затягує рутина повсякденного життя і тепер кожен може по-справжньому спиратися лише на себе та родину. Цей стрес середньої тривалості, він створює відчуття власної незахищеності, як би ви стоїте без захисту серед полю, що прострілюється.

Ще один з основних симптомів – видіння та сни: нам вважаються неприємні моменти, яких ми намагалися забути або уникнути. Сни можуть вражати реалізмом подій, деталізацією місцевості, обличчями та фігурами хлопців з якими ми виконували завдання, тими, хто загинув поряд. В снах відтворюється вся військова атмосфера: коливання землі від вибухів, спалахи артилерійського вогню, розчерки трасерів, що летять з обох боків конфлікту. Стріляють в Вас, ви з внутрішнім спротивом уникаєте ураження… Адже ві сні Ви можете розуміти, що це нереально, Ви вже не на рубежі вогню, але все одно можете просинатись від різкого викиду адреналіну, з серцем, що колотиться у грудях, в холодному поті…

І так кожну ніч, або через ніч, довгий період часу. Йдуть місяці, півроку, рік… Сни виснажують. Поступово виникає психологічна перевтома. А ще є психологічна травма від того життя, що твориться в тилу і Ви вже спостерігаєте за ними як за чинниками збудження: за державними бюрократами та політиканами, за брудом інформаційної війни, яка викликає додатковий супротив та відторгнення; за сусідами, яким байдуже що йде війна, гинуть наші побратими; за громадянами, що уникають від чоловічого обов’язку захисника… Багато чого можна завжди побачити в тилу… В тилу є виключно меркантильні інтереси, які є повною протилежністю відносинам там, на фронті; вони дисонують з щирою дружбою, теплотою, підйомом, безкорисною підтримкою. І це додаткова внутрішня криза миро сприйняття.

А до цього додаються стреси іншого, побутового рівня: як знайти роботу, вирішити питання нарахування пільг, як отримати земельну ділянку, як відпочити з родиною… А якщо людина була поранена, отримала контузію і має певні проблеми зі здоров’ям – це ще один додаток особливого значення. Втрата працездатності, набуття інвалідності, процес отримання статусу інваліда… Протезування (ортезування)… Не дай Бог.

Ось і виходить, що повернення – це не просто сів до автобуса та вийшов на кінцевій зупинці. Це системний психологічний стрес зміни Вашого миро сприяння, який лише поглиблюється ПТРС з Вашою ж особистою відмінністю.

І пішло - поїхало. Як наслідки погіршення відносин із близьким оточенням: родиною, дітьми, батьками, друзями. Ситуація може вийти з під контролю і вже руйнуються родини… Наші рідні можуть не розуміти того, що ми робили там, для кого ризикували власним життям і кого позбавляли їхнього… Ми також недооцінюємо наших дружин, які чекали нас з війни і теж мають індивідуальні стресові розлади.

ПТРС як міна вповільненої дії, може вибухнути в любий час на території Вашого життя: в душі і серці, в родині і дітях… Він має багато проявів: в бурхливій активності, сімейному розладі, зловживанню спиртними напоями, залученням до кримінальних дій, є вже хлопці, які скінчили життя самогубством, випав з "обойми" мирного життя… Вони теж наші втрати про яких ми повинні пам’ятати…

Зрозумійте всі: на війні ми стали іншими. Не просто ветеранами бойових дій, які мають державні винагороди. Ми стали іншими. Можна це не усвідомлювати, але це та ціна, яку ми платимо за спокій інших, в першу чергу, наших рідних…

Тому повернення до дому - це продовження війни...

Війни самим з собою.

З циєї віни не всі виходять переможцями.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги