УкрРус

Стипендії за творчу імпотенцію

Усі наші мистецькі спілки – рудимент сталінщини. Але вони функціонують, множаться, обростають, як старі кораблі мушлями і водоростями. Хтось стає заслуженим, а хтось, глядь, народним. Це нічого не додає для популярності так званого митця, але дещо скрашує його фінансовий добробут.

Було б, мабуть, дивно почути, про народного актора Депардьє чи заслужену співачку Селін Діон. Але все, що відбувається у совку, подиву не викликає. Бо ми з цим зжилися. Звикли.

В освіті, скажімо, вирішили ліквідувати незрозуміле в науковому світі звання "кандидат наук". А от совок у мистецтві усе ще процвітає.

При тому дуже дивна вибірковість, хто з митців може гордо носити заслужене чи народне звання. Адже письменники цієї почесті позбавлені. Художники, артисти, або особи означені таким розпливчастим формулюванням як "працівники культури" – усі вони заслуженими і народними можуть бути. А письменники чомусь до працівників культури не дотягнулися.

Головною ознакою будь-якої творчої спілки завше було те, що вона ніжно лягала під владу і підписувала безліч різноманітних петицій на підтримку усіляких ідіотизмів. У тому числі на підтримку "другого" Кучми у 1999-му році або міфічних реформ Януковича.

Вірна служба на благо Батьківщини потребує винагороди. Тому й передбачені стипендії. Ось і днями було виділено 300 державних стипендій для видатних діячів культури і мистецтва; охорони здоров'я, фізичної культури і спорту та інформаційної сфери".

Стипендії виділено ДОВІЧНІ і ДВОРІЧНІ. І, скажу вам, що цей священний список вражає. Середній вік довічних стипендіатів 80 років! Роки народження цих обранців долі від 1929 до 1945.

Тому формулювання ДОВІЧНА стипендія звучить не дуже оптимістично.

Вік дворічних стипендіатів уже дещо молодший – тут роки народження від 1948 до 1965.

Та справа не в віці, а в тому, що більшість цих діячів культури відомі дуже вузькому колу тонких цінителів совка. Винятки, звісно ж, є. Трапляються у цьому списку й відомі імена, які безперечно заслужили на фінансову підтримку, але за яким принципом їх обрали, важко сказати. Бо, скажімо, у списку "дворічних" (чому не довічних?) є письменниця Галина Пагутяк, одна з тих письменників, які перебувають у постійному русі і в творчій активності, але нема не менш активних письменників, які перебувають за межею бідності.

І загалом дивна позиція. У цивілізованому світі видають стипендії не залежно від того, наскільки той чи інший культурний діяч похилий віком, а залежно від його активності і значущості. Тому стипендії там можуть отримати і молоді особи. Тобто у віці, який найбільше потребує підтримки, через не надто веселий фінансовий стан кожного молодого митця.

Кому у нас гарно живеться, то це спортсменам і зіркам естради. От хто-хто, а вони ніколи не бідують. Антін Мухарський у своєму останньому автобіографічному романі "Розрив", відверто розповідаючи про свої складні стосунки зі Снєжаною Єгоровою, пише, що у веселу домайданну епоху вони зі Снєжаною за ведення концертів і корпоративів отримували по три тисячі доларів. До цього ще треба додати прибутки від участі в рекламних роликах ("Ви ще не в білому? Тоді ми йдемо до вас!").

Порівняйте ці заробітки з Шевченківською премією, яка зараз складає кумедних 10 тисяч доларів! Та й то не повних, бо з них іще держава утримує податок.

10 тисяч доларів раз у житті! І таким самим є гонорар відомої зірки лише за один концерт.

І це при тому, що перед лицем вічності жодна естрадна зірка чи спортсмен не встоять. За дуже незначними винятками ми бережемо пам'ять про декого з них, але це на досяг одного-двох поколінь. Занурюючись у часі глибше, ми бачимо лише туман. Це не стосується письменників, художників, композиторів.

Але не вони правлять бал.

Лише якийсь десяток українських письменників прорвався на Захід і має змогу скористатися тамтешніми стипендіями і ґрантами. А це відразу викликає гнів і погано тамовану заздрість у тих, хто не прорвався.

І починається війна. Бо безліч членів творчих спілок ніде не їздять, їх ніхто й не запрошує, а не запрошує, бо вони, окрім общєпонятного, жодної іноземної мови не знають. Але їх болить. Їх болить Україна і грантоїди. Їх болить, що ось якась сука їздить, а вони ні. "Діти капітана Ґранта" – так вони нас називають і гірко плачуть ночами під ковдрою.

А відтак уже це переростає у свідоме протистояння, коли в хворобливій уяві знедолених народжується міфічна СІМ’Я, яка стоїть на варті кордону і не пускає талановитих і неповторних. А далі фантазія уже оформлює ґрантоїдів у постмодерністів, і тоді уже в бій вступають політичні сили на чолі з Правим сектором.

Здавалося б, де ПС, а де постмодернізм! Але вся річ у тому, що коли постмодерністи їздять на Захід і дають інтерв’ю, переконуючи Захід у прагненні України в ЄС і в НАТО, то для ПС – це трагедія. Адже їхні провідники, у тому числі й роздутий Ярош, виступають проти ЄС і НАТО, дивним чином збігаючись у своїх поглядах з товаришем Путіним.

Цим і пояснюється їхня атака на Ю. Андруховича, який розвіює російські міфи, демонструючи перед європейцями карту України, і пояснюючи, що війна відбувається лише на одній п’ятдесятій частині території, а не на усій Україні.

Скромний Андрій Курков робить для України більше ніж усі наші творчі спілки разом узяті. Ані Андрухович, ані Курков, звісно, стипендії не потребують. Володіючи кількома іноземними мовами, вони провадять дуже важливу пропаганду, відстоюючи інтереси України у світі. За що й цілком заслужено відзначені у Росії: там їх не видають.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги