УкрРус

Як євреї врятували мій рід від смерті

16.2т

Я давно хотів про це написати, але якось руки не доходили. Але сьогодні саме той день...

Мій прадід Демко Франчук мав добрих коней і був таким собі сільським "далекобійником". У Сокільці тоді, у 20-х роках ХХ ст., жило понад 100 родин жидів, частина з яких займалася дрібногуртовою торгівлею. Сільські жиди (слова "єврей" селяни тоді ще не вживали) часто наймали мого прадіда Демка, щоб одвіз возом до міста їхні товари - в основному сухофрукти і яйця... Прадід також відповідав за збереження вантажу: мав навіть дві сутички з грабіжниками...

І от саме в 1933 році, коли селом вже прокотилася третя хвиля ледь живих "східняків" і в Сокільці люди почали пухнути, не минуло це і нашу родину. Бабусі моїй, Галині Франчук йшов тоді 10-й рік і вона добре запам'ятала все, розповідала, як непритомніла з голоду; як її мати, а моя прабабуся казала прадідусеві: "Як нічого не знайдеш, то вбийте мене і їжте, бо я не годна дивитися, як вмирає моя дитина..."

І от однієї такої ночі, розповідала бабуся, прийшли до них до хати двоє сільських жидів і принесли два пуди кукурудзяної крупи. "Навіщо ви, хіба ж воно вам зайве?" - розгубився прадід. "Зайве, не зайве, а бери, рятуй дитину! - сказав один з тих жидів. - Будеш мати змогу, віддаси колись, а ні - в Бога запишеться!"

Бабуся мені називала імена тих своїх (то вже й маминих, і моїх) рятівників, але я, на жаль, забув. І не знаю, чи маю право молитися за них. Тому попрошу вас, Emil Krupnik та Alina Kenigsberg, помоліться за своїх одноплемінників, завдяки яким не перервався мій рід у страшному 33-у...

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги