Блог | І знову про болюче мовне питання
Питання справді болюче і політично забарвлене. Але пропоную Вам подивитись на нього з іншої перспективи, ніж це зазвичай роблять ЗМІ.
Ця перспектива є поглядом ззовні, з-за кордону. Друзі, Ви думаєте, що весь світ гордий за Україну, бо вона скинула диктатора і пробує "прорубати вікно до Європи"? Ви будете неприємно здивовані, але з точки зору пересічних громадян ЄС (тих, хто цікавиться питанням) те, що зараз робить в Україні, виглядає як фарс.
По-перше, що це за народ, що ніяк не визначиться зі своєю мовою? Так, скажете, у Швейцарії співіснує мінімум чотири мови, але - це зовсім інший випадок. Простий приклад: українське посольство у Варшаві регулярно пише депеші до польських органів юстиції з претензіями, що документи вони відсилають посольству у російському, а не українському перекладі, в Україні ж є своя державна мова. Факт, що перекладачів української мови у Польщі мало. Але все одно, чому українці погоджуються давати свідчення російською? Кожен іноземець в Польщі має право на перекладача зі своєї мови, його послуги в суді чи у відділенні поліції оплатить польська держава.
Читайте: Нав`язаний образ національного героя як одна з причин "хвороби"
Але тут є ще один тонкий момент: для "закордону" Україна ще не позбулась тавра "колишньої радянської республіки" і часто сприймається як "щось біля Росії". Звучить дуже боляче, але така правда, і з цим потрібно щось робити.
Зрозумійте правильно: я не закликаю російськомовних українців відмовитись від своєї мови, Боже збав. Я закликаю поважати свою державну мову. Поважати – значить як мінімум володіти нею. Мапа Європи перекроювалась кільканадцять разів, і тут теж є національні меншини. Проте зневажливо ставитись до державної мови тут мало кому прийде в голову. За зневагу до державної символіки передбачена відповідальність. Не хочеш жити в своїй країні та поважати її мову – емігруй, але не принижуй її.
