УкрРус

Епілог прем’єріади. Сокира Авраама Лінкольна

Читати українською

Завершення спектаклю хаосу, під час якого суспільство спостерігало дивний сюжет конструювання коаліції та нічних торгів за крісла в новому кабміні, дало підстави зітхнути з полегшенням.

Попри численні маніпуляції, у тому числі відверте та приховане тушкування, було оголошено, що коаліція існує. Попри тривалі торги та показові нервові зриви їх учасників, оголошено, що є новий прем’єр-міністр. Попри те, що у ВР з’явилась "демократична опозиція", оголошено, що парламентсько-урядову кризу подолано. А розмови про можливість виборів запропоновано вважати державною зрадою.

Тобто настала така собі штучна стабільність із позитивними очікуваннями управлінських див, які пообіцяв продемонструвати пан Гройсман.

Але не встигло суспільство запастись попкорном в очікуванні того, що йому пообіцяли "показати", як знову розпочався черговий акт трагікомедії. У вигляді звернення представників "демократичної опозиції" до КСУ із повідомленням про неконституційність призначення пана Гройсмана.

Зараз такі нові психотравми дуже шкідливі уряду, парламенту і народу. Бо як би не було, - черговий "новий етап" усі хочуть сприймати все ж таки з надією. Нехай і через скепсис та зневіру. Однак при цьому правди діти ніде! У незрозумілому поспіху, намагаючись "тут і зараз" "скопом" розставити усі крапки над "і", учасники процесу наробили просто рекордну кількість помилок і зловживань. Насамперед, у вигляді порушень положень Конституції, законів України "Про Регламент Верховної Ради України" та "Про Кабінет Міністрів України", які дійсно дають підстави стверджувати те, що звернення до КСУ з приводу неконституційності актів парламенту щодо нелегітимності відставки попереднього прем’єра і попереднього складу уряду та процедури формування нового складу Кабінету Міністрів, як на мене, має під собою ґрунт. Так само, як і звернення до Вищого адміністративного суду України щодо незаконності призначення не тільки прем’єр-міністра, а й уряду у цілому.

Колись Авраам Лінкольн висловив думку, яка яскраво ілюструє небезпеку такого роду поспішності у державних справах: "Якщо б у мене було вісім годин на те, щоб зрубати дерево, я витратив би шість годин на те, щоб нагострити сокиру". У нашому випадку все було зроблено, як це буває у нашій владі кожного разу останнім часом, із точністю до навпаки.

В результаті маємо наступну сумну картину.

Перше. Ніхто не знає і не бачив склад коаліції депутатських фракцій у ВР та відповідний текст Коаліційної Угоди. Цю ситуацію актуально прокоментував нинішній Голова парламенту. Він заявив, що коаліція "Європейська Україна" продовжує існувати, й що під коаліційною угодою "весь час" було більше 226 підписів, в тому числі і позафракційних депутатів. Таких, до прикладу, як Ганна Гопко та Вікторія Пташник.

Друге. Вже загальновідомо, що при призначенні пана Гройсмана проголосована була постанова № 4423, внесена народними депутатами панами Луценком та Бурбаком. Вони мають відношення до внесення кандидатури прем’єр-міністра, лише як члени міфічної "коаліції", що відповідно до ч. 3 ст. 114 Конституції, формували пропозицію Президенту України. А от внесення відповідного подання щодо кандидатури прем’єр-міністра, згідно ч. 2 ст.114 Конституції, є виключно прерогативою президента, адже глава уряду призначається парламентом за саме цим його поданням.

Проголосована парламентом постанова № 4423 мала "пакетний" зміст – передбачала водночас звільнення з посади прем’єра пана Яценюка, скасування постанови парламенту про визнання діяльності попереднього кабміну незадовільною та призначення пана Гройсмана прем’єр-міністром. Тобто були порушені, як мінімум, статті 114, 115 Основного Закону.

Третє. Пан Гройсман вніс на розгляд ВР склад нового кабміну, як народний депутат України, а не чинний прем’єр-міністр. Однак, щодо призначення складу Кабінету Міністрів, то тут право внесення подань парламенту мають лише президент (щодо міністра оборони та міністра закордонних справ) та прем’єр-міністр, який вже формально-юридично обійняв відповідну посаду та має формальне право вносити кандидатури інших членів уряду.

Четверте. Парламент проголосував за внесених народним депутатом Гройсманом текстом постанови, також у складі нового кабміну, кандидатури міністра оборони та міністра закордонних справ. Хоча подання щодо їх кандидатур окремо має вносити президент.

П’яте. Тут взагалі диво. Ряд міністрів, які "перейшли" у склад нового кабміну з попереднього, через поспіх народного депутата Гройсмана опинились фактично у статусі "звільнених". Бо з якогось дива спочатку був затверджений новий склад уряду, а потім "звільнено з посад членів Кабінету Міністрів України". Взагалі "звільнення членів Кабміну в зв’язку із призначенням нового складу Кабміну" – неабияка новація. Старий уряд звільнили у зв’язку із сформуванням нового складу Кабінету Міністрів України. Це, вибачте, як? Якщо точно: 14 квітня 2016 року о 13 год. 18 хв. 57 с. ухвалюється постанова про формування складу Кабінету Міністрів України (нового, старого, якого там не написано, – це ми маємо усі здогадатися самі J), а о 13 год. 23 хв. 29 с. цього ж дня – парламент звільнив з посад членів Кабінету Міністрів України. Дехто побув міністром аж чотири хвилини. І це є правда. Подивіться ухвалені парламентом постанови № 4424 і № 4425. Цікаво: про дію у часі нормативних актів народний депутат України – прем’єр-міністр пан Гройсман чув коли-небудь? А ч. 3 ст. 115 Конституції читав коли-небудь? Там написано, до речі, що відставка Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України, а не звільнення його членів у зв’язку з формуванням нового Уряду. Так що сьогодні, у середу, на засідання кабміну прийдуть декілька осіб невизначеного статусу, але з посвідченнями міністрів. Оргкомітет Шнобелівської премії застиг в очікуванні цього управлінського рекорду…

Шосте. Окреме місце серед результатів "бліц-призначення" займає маніпуляція із документом, який називався "Програмою дій уряду". Після усього вищеописаного хаосу до парламентської зали був внесений документ, який запропонували вважати "програмою дій". Одразу після цього надійшла пропозиція нового спікера голосувати за те, чого ніхто не читав, не вивчав, не аналізував та не обговорював. З третьої спроби рішення таки продавили. У зв’язку з цим існує ще один момент, який таки ставить під сумнів освячену парламентом "програму дій". У тому ж з Законі "Про Кабінет Міністрів України" (ч.1 ст.11) передбачено, що "Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України". Чи є таким проголосований "документ"? На це запитання відповідь, також очевидна.

Навіщо було так поспіхом вичавлювати із тієї міфічної "коаліції" схвалення невивченої ніким "програми"? Адже Закон "Про Кабінет Міністрів України" передбачає, що Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України Прем’єр-міністром України у строк до одного місяця з дня формування Кабінету Міністрів України та встановлює чітку процедуру розгляду її парламентом.

І тут відповідь очевидна. Для діючого прем’єр-міністра, судячи з його заяви "Я вам покажу, як керувати країною". Після імітації затвердження програми дій, пан Гройсман із своїм "кабінетом" отримує річний імунітет від звільнення. А враховуючи сумнівні механізми призначення цього складу уряду, імунітету знову хотілось "тут і зараз"! Скопом!

Фактичну відсутність справжньої Програми уряду, по Фрейду, визнав і сам новий прем’єр-міністр, заявивши через кілька днів після знаменних подій формування уряду та схвалення його програми, що зараз "вивчає стан справ в державі". Тобто помахав тупою сокирою упродовж шести годин, а потім сів її точити…

Натомість деякі з нових знаючих міністрів вже озвучили свої пріоритети, від змісту яких багато хто просто був спантеличений. Глава Мінекології вибухнув "креативом" про створення в Україні могильника ядерних відходів. Каже, що це корисно для "національної безпеки та економічної доцільності". Міністр освіти вирішила, що 12-річна освіта, – це така стратегічна необхідність. Про "економічну доцільність" не каже. Але вона і так відома – постійне переписування шкільних програм та, як наслідок, випуск нових підручників – найприбутковіший бізнес чиновників МОН усіх часів… Міністри соцполітики і фінансів, а також один із віце-прем’єрів розійшлися у поглядах на необхідність соцвиплат переселенцям та на території Донбасу, як у тій пісні: "Она говорит можно, а он говорит – нет".

Цей уряд одразу нарекли тимчасовим. Відверто договірний кадровий склад, проблематичне питання парламентської підтримки та фактична поява нової "демократичної опозиції" зводять нанівець спробу за допомогою акції "новий кабмін" відтягнути наступні вибори. В тому, що вони відбудуться, переконувати вже нікого не потрібно. Це природа речей і політики.

Нинішня влада вже повністю вичерпала свої резерви – політичні, професійні, моральні. Але оновлення можливе лише за умови справді чесних виборів, які мають забезпечуватись якісним законодавством. Якого сьогодні просто нема. Розгляд проекту нового Виборчого Кодексу парламентом заплановано. Його треба ретельно пропрацювати, бо Кодекс приймається як моделюючий і одночасно стабілізуючий політичну систему законодавчий акт. Питання у тому, чи здатний на це професійно сьогоднішній склад Верховної Ради? Чи не забракне політичної волі нинішнім представникам міфічної "коаліції", прийняти цей Кодекс? Адже зрозуміло – за умови чесних, прозорих виборів, без маніпуляцій та підкупів, із захищеним результатом, шансів знов потрапити в Раду в них небагато.

Отже, вкотре повторюю, країна опинилась на тому етапі, коли саме вдосконалення виборчого законодавства та забезпечення справді прозорих виборів виглядають як першочергове завдання. Вважаю, що інститути громадянського суспільства повинні сьогодні зосередитись саме на цьому питанні.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги