УкрРус

Імперія страху

Читати українською

Стан, у якому перебуває зараз Росія, до болю нагадує той стан, в якому я жив понад тридцять років тому. Усе те, що тримало СССР на плаву, з успіхом тримає і путінську Росію: а це страх і лютий інфантилізм, який переходить у беззастережне довір’я до влади.

34% жителів Російської Федерації вважають головною гордістю своєї країни президента Путіна. Раніше на його місці був Сталін.

Ним теж пишалися, а коли він помер, багато хто в істериці ридав так само, як це ми бачимо на прикладі Північної Кореї. Моя мама розповідала, що плакали усі комуністи, вважаючи, що не плакати – це проявити свою ворожість до системи.

Якщо Путіну дадуть побути при владі до смерті, за ним теж ридатиме Росія. Усі 85% чи й більше відсотків. І екрани телевізорів будуть демонструвати це на увесь світ.

У сталінську епоху протестів майже не було, а якщо й були, наприклад, у концтаборах, то замовчувалися. Була щоправда партизанська війна. А потім настала епоха позірного затишшя. І хоча теж за Хрущова панував страх, але теперішній рівень страху в Росії зашкалює. Бо якщо проти нападу Союзу на Чехословаччину у 1968 році вийшло протестувати семеро, то зараз на протест проти безглуздого вироку Сенцову, вийшла одна-єдина дівчина.

І це доволі дивно. Страх, який панував у часи Хрущова і Брежнєва, можна було зрозуміти. В таборах перебували ще сотні політичних в’язнів, ще жива була в пам’яті епоха Сталіна, не так давно закінчилася війна. Мирне життя засмоктувало і впокорювало. Ніхто не хотів жодних катаклізмів і жодних нових переживань. Всі з осторогою сприймали інакодумство.

Усі сиділи по вуха у лайні, і навіть був анекдот, що усі в тому лайні сидять спокійно, хоч лайно вже сягає ніздрів, і тільки один сіпається. А всі шиплять: "Не роби хвилю! Не роби хвилю!"

В сучасній Росії, хоч політзеки існують, але ж не в такій кількості, як за більшовиків. І за анекдоти не садять. Хоча садять за вірші. Водночас випускають з тюрми корупціонерку за гарну поведінку, акуратно застелене ліжко. Але садять за якісь надумані й не підтверджені замахи на теракт.

Проте усе це не так закрито, як було в СССР, усе детально висвітлює преса. Та і як не висвітлювати у вік інтернету? Здавалося б, що може загрожувати людині, яка вийде на Красну Площу з протестом? Виходили ж і не раз. Когось затримували, але згодом відпускали.

Та з часом, я бачу, в російських масах, навіть в опозиційно налаштованих, виникла апатія і зневіра. Протести стають усе рідшими, усе тихішими. Зійшлися і розійшлися. Нічого навіть близько схожого на Майдан.

То звідки цей звіриний страх? І де усі ті опозиціонери, які ще так недавно реагували на усі збочення путінського режиму?

Час від часу хтось із них здувається, як от Хакамада, демонструючи в результаті таку ж, як і в Путіна, шовіністичну великодержавність. Переважають серед них чомусь "лица нерусской национальности", а це для пересічного обивателя зовсім не надихає визнати такого діяча вождем. Залишається сліпо йти за рускім парнєм Путіном.

Таке враження, що росіяни зараз здатні проковтнути будь яку єресь від свого кумира. За винятком знищення їжі. Цього вони ще второпати не можуть. Хоча є певний відсоток і таких, які підтримують. Очевидно з тих, хто ніколи швейцарського сиру й не пробував.

За радянського часу боротьба з контрабандою велася так само, але ніхто тієї контрабанди не знищував. Коли мене одного разу пов’язала міліція з торбою джинсів і сорочок, які я купив у поляків, то потім мені розповідала знайома, яка перебувала на практиці у суді, що працівники суду міряли усі ті шмотки.

Страх тепер стає мірилом навіть для тих відсотків, які не підтримують Путіна. Вони його не підтримують, але свій протест воліють висловлювати лише в інтернеті, як ми колись на кухні. Та скоро і цей привілей у них заберуть. І залишиться легендарна кухня.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги