Блог | Про дружбу двох народів
Рік тому мені пощастило побувати на каналі Arte (головний офіс у Страсбурзі). В силу професії бувала чи не на всіх провідних ТБ- каналах Франціі, Німеччини, Польщі, з цікавістю в Атланті спостерігала роботу СNN, а в Британії BBC. Але цей канал щиро вразив. Не лише якісним контентом ( без всякої світської " навколокультурної" хроніки, багато документалки, новин кіно, мистецтва, музики, театру, літератури, живопису, дизайну і т.д.), продуманою редакційною політикою, естецьким холом , в який ідеально вписалася виставка сучасного мистецтва, багатими архівами , як і личить арт-каналу.
Найбільше мені там думалося...про політику. Мудру політику.
Arte- французько-німецький канал, двомовний. Його створення - один із прикладів історичного примирення двох народів, що воювали один проти одного в двох війнах.
Приклад взаємоповаги двох народів, і головне, двох урядів, інтересу до двох культур і мов, справжнього культурного діалогу двох країн, без синдромів молодшого і старшого брата.
Минулого тижня Європа широко відзначала 50 років з дня підписання Єлисейської Угоди між Францією і Німеччиною, яка стала справжнім прикладом примирення двох країн і двох народів, подолання стереотипів і несприйняття, а іноді і ненависті, зрозумілої після двох вбивчих війн.
В Страсбурзі на цьому каналі я думала .... про україно-російські взаємини... Звичайно, не можна проводити ніяких паралелей з німецько-французькими... Але чому дві країни, що воювали одна проти одної, знайшли порозуміння і стали найщирішими союзниками?
Чому дві інші країни, сусіди, стратегічні партнери, ніяк не можуть знайти сучасну модель не співіснування, а партнерства - рівноправного, дружнього, взаємовигідного? Чому стрічки новин про україно-російські взаємини - це торгівельні війни, неповага до іншого вибору і українського суверенітету, санкції за невикористаний газ, нав'язування МС, несприйняття незалежності, дивні заяви про одну країну, провокаційні тези про мову чи історію.
Так, звичайно, одна з причин в тому, що немає в двох столицях ані де Голля, ані Аденауера. Але питання і до самих народів. Чому ми застряли у минулому і не вимагаємо від цих правителів сучасного погляду на двосторонні взаємини? Навіщо слухаємо жиріновських і сміємося з їх спектаклю, назва якого " приниження нашої країни"? Хіба це може веселити?
За рівнем зустрічей і висвітлення у ЗМІ візит Жиріновського в Киів тягне майже на державний. Хіба що президент з ним не провів тет-а-тет... А так і спікер зустрівся, і центральні канали не пошкодували часу на головного ньюсмейкера дня. Уявити собі, що спікер Держдуми зустрічається з паяцем-русофобом - неможливо. Ще більше неможливо представити такого персонажа на центральних кремлівських ЗМІ. Щоб він там "зажигав" все що думає про мову, незалежність і суверенітет. Хоча ж би це теж було вельми весело і піднімало б рейтинги тв - програм. Але санкціоноване приниження країни в РФ неможливе, а в нас - чому б ні.
