Блог | Казахстан наближається до межі України 2013-го
Відразу у кількох містах Казахстану пройшли протести проти змін до Земельного кодексу. Ці зміни зарубіжні експерти навряд чи назвуть анахронічними, навпаки. Влада вирішила збільшити термін оренди землі з 10 до 25 років. Що теоретично посилить зацікавленість потенційних інвесторів. Але тоді чому обурені казахстанці?
Тому, що вони не довіряють владі, - пише Віталій Портніков для Радіо Сводоба. Люди прекрасно розуміють, що живуть в корумпованій державі і переконані, що землі будуть віддані іноземцям, які стануть їхніми господарями. На першому плані – страх перед Китаєм, країною, яка перетворюється на регіонального гегемона. Але все ж найголовніше – це недовіра до власної держави. Казахстанці, які виходять на вулиці, переконані, що чиновники легко "віддадуть" країну китайцям. І немає нічого, що цьому стало б на заваді.
Читайте: "Занимаются убийствами и скандалами": президент Казахстана раскритиковал украинцев
Це перші мітинги в Казахстані після протестів нафтовиків у Жанаозені у 2011 році. Ті протести завершилися загибеллю 14 учасників заворушень під час їхнього розгону. Але зараз стихійні мітинги не розганяли: ймовірно, влада просто не уявляла, що вони можуть пройти відразу в трьох великих містах. Однак ніякої спроби діалогу з людьми зроблено теж не було. Президент Нурсултан Назарбаєв зажадав покарати "провокаторів". Після закінчення виступів почалися арешти тих, хто інформував про них громадськість, просто публікував пости в соціальних мережах. Ось і вся реакція.
Те, що відбувається насправді – перші ознаки ерозії казахстанського режиму. Спостерігачі вважали, що ця ерозія почнеться тільки після зміни влади. Однак вийшло інакше. Назарбаєв все ще президент – а процеси вже починаються. І це навряд чи має викликати здивування.
Після обвалу нафтових цін Казахстан перебуває у важкому економічному стані. Його владці просто зобов’язані проводити реформи і залучати інвесторів, щоб домогтися поліпшення ситуації. Назарбаєв навіть говорить про необхідність таких реформ. Але ось проблема – у жителів країни немає довіри до рішень влади. І вони починають виходити на вулиці просто тому, що відчувають загрозу своєму майбутньому. Що не сприймають державу як свою, а скоріше – як приватне володіння Назарбаєва і його оточення. І в результаті не тільки рішення влади, але і самі інститути державності виявляються під серйозною загрозою.
Казахстан повільно наближається до межі, до якої у 2013 році прийшла Україна.
