Блог | Нехай іде платить за проїзд!
26 березня (День Національної Гвардії України), 10:00, ст. метро "Петрівка". Повертаюсь із командиром Національної Гвардії зі складу, куди прибув вантаж, допомога волонтерів із Франції.
Я проходжу турнікет, командир іде через пропускний пункт, пред’являючи необхідні документи, і контролери не пропускають бійця. Маю зазначити, що ще жодного разу не виникало проблем з тим, щоб потрапити у метрополітен при пред'явленні необхідних документів.
Я запитую у контролерів:
- Вибачте, у чому справа?
- Нехай іде платить за проїзд!
- Але чому? Він завжди проходив по цим документам в метро. Що не так?
- Ми бачимо його документи, але нам треба ще одна довідка.
- Яка вам необхідна довідка? - цікавлюсь.
- Він має знати!
Я дивлюсь на командира, він поводить плечима.
- Люди добрі, про що ви говорите? Я не розумію, чому зараз раптом документи стали "не тими"?
- Бо те, що цей чоловік у воєнній формі, не значить, що він воєнний! – раптом видає чолов’яга з фото.
- Що ви таке кажете? – безпорадно "взиваю" до контролера. А з орденами, мабуть, теж щось не так?
- Ну да! Мало лі, де він їх узяв!
Пауза. Без слів.
Командир взводу батальйону ім.Кульчицького пройшов декілька передових. Зараз йому, виходить, необхідно доводити працівникам метрополітену те, що він має право на якісь мінімальні пільги, залишаючись і так абсолютно не захищеним нашою державою.
Жетон придбали. Пройшли через турнікет. Але на душі нагаджено.
Коли я робила фото контролерів, жіночка мені рявкнула:
- Тільки не треба із нас робити ізвєргів!
- Ви їх самі із себе зробили, – промовила я і пішла далі.
Вибачте, хлопці, що Ваш день розпочався ось так...
