УкрРус

Про входження до НАТО і "декомунізацію"

Президент у Парижі сказав про референдум з приводу вступу України в НАТО. Нащо він те зробив, можливо згодом розповість: чи хотів думку народу знати, скориговану подіями останніх місяців, чи нагадати Європі та США, що окрім слів про співчуття та стурбованість треба їм самих себе захищати в Україні. Можливо і не розповідатиме, хіба перед референдумом, коли виникне потреба. Та камінь у воду кинуто і…пішли хвилі.

Вже наступного дня на телешоу ті, хто там завжди присутні, одержали сигнал для красномовства. І…полилося все, що давним-давно всім відомо. Але зчепилися, щоб навперебій прокричати заїжджені сентенції, аби в крикові тому терплячий глядач вирізнив "істинних патріотів", борців за Україну і…за себе в ній. І тим самим посприяти формуванню у обивателя примітивного уявлення про політику, її розвиток, його підстави, причини, наслідки…

Подібне уявлення стосується не лише стосунків з НАТО. Он по київському TV з "відкритого мікрофона" лунають думки про "декомунізацію". Один за одним мешканці і гості Києва повторюють висловлене деким із коньюктурників у парламенті "…якби такий закон прийняли у 1991 році, то…". Ну, не прийняли б нізащо! Це було неможливо. Навіщо ж тепер про те просторікувати, посилаючись на інші країни, де були ще відносно недавно держави? А Україна своєї не мала. Вважай, ніколи. А тепер можна було б мати, тільки не "комунізація" тому вадить, не те, що криється за каламутним словом "совковість", не символи та знаки минулого часу. На них більшість і раніш не зважала, і відійшли б вони поступово, як все, що не має практичного застосування. Уявімо, за нормою закону Дніпропетровськ стане, припустимо, Січеславом, перейменуються вулиці, зникнуть меморіальні дошки…І що – зникне корупція в структурах влади? Запрацюють заводи, з’явиться попит на науку, ціни і платежі полізуть донизу, а зарплата стане як у європейських державах? Чому ж не стає, адже при реальній владі в центрі і на місцях немає жодного, хто сповідував би комуністичні ідеали, чи хоч би цінності соціальної справедливості? Жодного! Від влади і кидається кістка обивателю, – грайся декомунізацією. І не звертай увагу на те, що той же закон не тільки цієї "проблеми" стосується, а й "денацизації". Сімдесят майже років тому Нюрнбергський суд цю тему вичерпав, а наші "історики" роблять з того "відкриття". Тільки якось дивно: суд забороняє (так у його постанові записано) застосовувати норму про строк давності для всіх утворень нацизму і всіх, до них причетних, зокрема, для "СС", "ваффен СС" тощо, а в нас офіцер цього нацистського утворення, двічі удостоєний гітлерівського хреста, в додаток заднім числом одержує знання Героя України. В світі не знайдеться подібних аналогій, чому ж ми світовий досвід ігноруємо? Чому законом визначаємо борцями за Україну лише тих, хто воював (оружно чи словами) проти Москви? Тоді дайте зірку Виговському, хану Гірею, Наполеону, врешті Гітлеру. Заодно згадаймо, що війна 1812 року теж називалася Вітчизняною і це донині не вважається крамолою або посяганням на історичну правду, як це випливає із низки споріднених з декомунізацією законів.

Ні, не задля "декомунізації" готувався закон. Готувався для того, щоб замість однієї партії, що "узаконювала" тоталітаризм, виділити іншу для тієї ж мети, такого ж тоталітаризму. Чи це буде партія націоналістів (для переважної більшості України її "заслуги", на щастя, невідомі), чи Рух або його якась ще менш відома галузка, згодом це може розвинутися в біду, загрозу демократії. Про це не зайве було б знати обивателю, котрий, як не раз бувало, догідливо приплескує слову, не переймаючись його значенням.

Врешті, якщо так уже дошкулила декому ідея "декомунізації", то розглядайте її відокремлено від інших тем. Не туліть її до історії війни, зокрема, не маскуйте нею інші цілі. Це не чесно і перед людьми, і перед історією.

Так і дискусії про НАТО. Справді, було би добре, щоб альянс прикрив нас від будь-якої агресії, російської зокрема. Та чи можливо це? Пригадаймо турецько-грецькі сутички за Кіпр і нульову при тому роль альянсу. Про свою безпеку самим треба дбати. Завчасно, а не після розграбування українського оборонного комплексу своїми ж "декомунізаторами". Швейцарія, нащо вже миролюбна щодо сусідів країна, а власну оборону забезпечує самостійно. У оточенні країн з солідною військовою потугою вона – своєрідний анклав, нікому не вадить, нікому не загрожує. Можливо, в набагато більшому масштабі така роль годилася б Україні? Сьогодні для того є шанс. Хоч би на певний період, поки відродимо обороноздатність. Адже Москва остерігається безпосереднього сусідства з НАТО. Країни НАТО так само остерігаються Росії. На те у всіх них (окрім США і Канади) є серйозні підстави. Може не варто ті підстави примножувати, встановивши безпосереднім кордоном України межу між Росією і НАТО? При будь-якому конфлікті на нас це і окошиться.

Те, що тут пропонується, складно забезпечувати політично і дипломатично, правда. Але ж ніхто і не пробував використати такий варіант, вигідний і світу, і, в першу чергу, Україні! Натомість спроби стосуються варіантів, що нібито лежать на поверхні. А вони, схоже, дуже і дуже сумнівні навіть з позиції самого альянсу. Так що бажання людей, одержане, припустимо, шляхом референдуму, нічого не значитиме по суті, буде ще одним дражливим моментом для Заходу і Сходу. І для внутрішніх запрограмованих шоу. Навіщо ж город городити в час, коли слід займатися реформами?

Починаючи з реформи системи влади.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги