УкрРус

Кілька уроків для Яценюка

Тепер вже неймовірно далекого 1993-го року, 1-го квітня, Національний банк України "пожартував", опустивши курс національної валюти до 3000 гривень (тоді – купоно-карбованців) за долар. Таким чином середні зарплати українців за раз знизилися до 2-3-х доларів на місяць. Схожим шляхом пішов нинішній прем’єр, ввівши знову ж-таки з 1-го квітня нові житлові тарифи.

Що теж може зменшити доходи громадян всього до кількох доларів на місяць – бо решту забиратиме комуналка. Не знаю, напевно він просто занадто молодий, щоб проводити такі далекі паралелі. Але те, що прем’єр говорить нам зараз про підняття тарифів на комунальні послуги і кредити МВФ, майже слово в слово повторює те, що ми чули ще в 90-х.

З того часу риторика наших урядовців не змінилася ні на йоту – хто б не приходив до влади, від нього ми чимраз чуємо все ті ж самі мантри про необхідність самоокупності Нафтогазу, бо МВФ висунув ультиматум з цього приводу. Це вже не смішно – бо хто б не сідав в урядове крісло, він тут же перероджується на свого "папєрєдніка".

Проста арифметика

Отож рахуємо. При середній ціні всіх комунальних послуг взимку за однокімнатну квартиру, ну скажімо 350-400 грн. якийсь там рік назад при ціні долара 8 грн. за долар, це дорівнювало 44-50 доларам.

Цієї зими за таку ж квартиру вже платилося біля 500 грн. і навіть якщо підняти цю суму вдвічі, то при ціні долара в 23-25 грн. це буде рівним всього 40-43 долари. Тож про яке підняття доходів тут йдеться? Можна було і не "задирати" курс долара – то й нічого підвищувати не довелося б!

Ба, тоді комунальні підприємства та держава мали б навіть більше, ніж зараз, особливо якщо врахувати ризик зростання неплатежів за підвищеними тарифами і всі ті державні кошти, які "з’їдять" багатомільйонні субсидії. Чи сенс тільки в цьому – створити механізм "перекачки" грошових коштів з бюджету до комунальних підприємств шляхом субсидій?

Служити людям?

А тому не треба брехати. Бо якщо підвищення тарифів фінансово нічого не вирішує, то слід говорити про його справжні причини. Які саме, якщо не секрет? Адже якщо ми прагнемо до демократії, то уряд має підпорядковуватися народу!

А тому, якщо найнятий народом уряд щось там придумує, що зачіпає безпосередньо його, народу, інтереси, то він, як мінімум, має сказати, що відбувається. А ще краще – детально пояснити, що слід зробити і які ще є інші варіанти виходу з ситуації.

Інакше мова йтиме не про демократію, а про повернення до якогось з тих державних устроїв, які в тій чи інші мірі завжди були монархічно-теократичними. Це коли верховний правитель вважається таким собі "нащадком Богів", навіть якщо спеціально цього ніде не обумовлено. А тому й має право одноосібно вирішувати, як краще для його підданих.

Різниця між цими двома устроями колосальна. Ми, народ, боремося за демократію, а тому владні чини мають якщо й не безпосередньо нам підпорядковуватися, то принаймі говорити з нами, чесно все пояснюючи.

Натомість наші політики, стаючи чиновниками, зразу ж інфікуються цим "вірусом небожительства", а тому починають вважати, що їм вже все дозволено. Ми будуємо один тип держави – народного правління, вони – інший: замаскованої теократії, де роль нащадків Богів виконують вони самі.

Як працює економіка?

Якщо говорити максимально просто, то стан економіки залежить тільки від того, як почувається її кінцевий споживач. Житлові будівельні компанії, промислове будівництво, виробництво верстатів і устаткування – все це не працюватиме, якщо не буде звичайного споживача, хоча б трохи забезпеченого коштами.

Бо якщо, наприклад, ніхто не купуватиме автомобілі, стануть непотрібними сталеплавильні заводи, зупиниться видобуток коксівного вугілля, зменшиться вантажопотік, стане непотрібним виробництво резини і цілої гами допоміжних засобів.

Схожим чином будь-яке підняття комунальних послуг, якщо тільки воно забиратиме більшу частину доходів українців, теж автоматичне призведе до зменшення споживання в інших галузях економіки.

Передусім у тих, від яких люди найменш болісно для себе можуть відмовитися – туризм і розваги, вартісні покупки на зразок автомобілів чи житла, ремонт будинків. Згодом може постраждати навіть споживання продуктів харчування та одягу. А з іншого боку, якщо люди все-таки не зможуть відмовитися від придбання найнеобхідніших товарів та послуг, це призведе до зростання неплатежів за газ, воду, електрику, тепло і вивіз сміття.

Що, в свою чергу, зумовить нове падіння економіки – бо знову частина людей почне втрачати свої доходи і тому теж почне обмежувати власне споживання або нарощувати нові борги. Так, дуже швидко, всього за кілька місяців, ми завдяки новим комунальним тарифам можемо опинитися там, де й починали – на початку 90-х років з їхнім мінімумом споживанням і, відповідно, максимумом неплатежів.

І пан Яценюк, як економіст за другою освітою, весь цей ланцюговий механізм руйнування економіки мав би знати досконало. Не знає? Чи просто чогось не договорює?

А як треба було б?

Це теж відомо – для будь-кого, хто хоч трішки тямить в економіці. Кейнс вважав, що справжньою загрозою для неї стає накопичення людьми грошових коштів у себе вдома. Бо вони, мовляв, отримуючи гроші за вироблений ними продукт, не витрачають їх на споживання продукту, виготовленого іншими учасниками ринку – такими ж, як і вони.

А тому розривається класичний ланцюжок "товар-гроші-товар". А потім, в самий невідповідний момент, всі ці раніше накопичені гроші практично миттєво можуть виплеснутися на ринок, спровокувавши цим справжню кризу. Як воно й сталося у США в 30-х роках минулого століття.

Ну що ж, певний сенс в подібних побоюваннях є. Але лише тоді, коли не враховувати, що це накопичення коштів відбувається не задля забави, а для придбання дорожчого виду товару – житла, автомобілів, екзотичних подорожей, тощо.

Тому, коли через зростання цін люди втрачають цю можливість накопичувати кошти, саме ці галузі економіки страждають найпершими. Однак в одному Кейнс був правий – що стимулювання попиту дійсно сприяє розвитку економіки. Хоч і помилявся в тому, що таке стимулювання можна здійснити тратячи гроші в тім числі навіть через державні компанії, наприклад видаючи зарплату чиновникам – і це все-одно позитивно відіб’ється на економіці.

Точно так тепер, "слідуючи його заповітам", і роблять наші чиновники, висмоктуючи гроші з бюджету і ділячи їх між собою – бо їм це вигідно. Хоча з тих пір весь цивілізований світ, пройшовши не через одну кризу, давно вже зрозумів, що стимулювати треба не чиновників. І навіть не пенсіонерів, вчителів чи інших споживачів бюджетних коштів. А в першу чергу тих, хто сам заробляє гроші, випускаючи притому на ринок якийсь товар.

Тож найкращим засобом розвитку економіки є не підняття комунальних тарифів. І навіть не боротьба з корупцією. А те, щоб дати можливість якомога більшій кількості людей самим щось виробляти й заробляти, створюючи цим самим, за всіма законами ринку, нормальне конкурентне середовище і наповнюючи ринок новими товарами.

Замість того, щоб відбирати у них зайві гроші на користь природних монополій, вбиваючи цим самим останні залишки конкурентної економіки. Чи може таки праві були древні? Після нас – хоч потоп? Такою є логіка будь-якого українського уряду, так?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги