УкрРус

Потанцюймо, або Навіщо нам полощуть мізки?

33.1т

Стою учора біля якоїсь кафешки, чекаю людину, а звідти тихо лунає музика. Класна така, весела і російськомовна. Через прозорі двері видно танцюючих – скоріш за все якийсь корпоратив проходить.

Знайомий затримується, от і лізе від нудьги в голову усіляка дурня – дивна штука життя, думаю собі, спостерігаючи за плавними рухами танцюючої в гурті жінки в облягаючій ладний стан сексуальній яскраво-червоній сукні. Танцюють люди, горілочку п'ють, а на Світлодарській дузі в цей час хтось кулю в скроню отримав і хлопці зараз гинуть там під геть іншу музику від мін та снарядів.

Так що ж, через це всій країні в траур глибокий зануритись і навіть не посміхатись – сам собі намагаюсь заперечити, аби переконати, що нічого страшного тут не має, що люди веселяться, але чомусь не виходить.

Я ж, звісно, не проти веселощів, як таких в принципі, бо ж навіть на фронті люди теж веселяться і це не лише нормально, це навіть – природньо. Я не можу зрозуміти іншого – чому, коли в країні йде війна і питання стоїть всього-то, щодо її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, які вже, як те так інше, частково втрачені, а по простому, щодо існування України, як незалежної держави, то от ця незалежність чомусь, як з'ясувалось, далеко не всіх обходить і торкається.

Перед очима вперто стоять трупи скалічілих наших хлопців, які сепарня виставила в Інтернеті, керуючись виключно принципами їхніх нікому не зрозумілих "духовних скрєп", а наші невгамовні блогери вже другий день поспіль полощуть мізки, стверджуючи що ніби то хлопців перед смертю сильно катували.

Вийшов по своїм каналам на батальйон, де служили хлопці, так там про факт катування немає жодного підтвердження, але ж вони б перші цю інформацію знали, хоча ні, усілякі там блогери-шмогери, волонтери-любителі і ще бозна хто, сидячи тут в Києві на диванах, прийшовши з от такого корпоративу, звісно ж знають на багато більше, чим ті на передовій і чим більше вжито ними "гаряченького", тим яскравіші картини в голові малює збуджена фантазія, тим активніше бігають пальчики по клавіатурі і…

А просто, перед тим, як строчити усіляку дурню, не пробували зупинитись на хвилинку і представити мати, чи дружину, яка читатиме оці подробиці смерті і уявляти, в яких муках померла її рідна кровинка.

Навіть якщо б це була і правда, думаю, не варта про неї писати для всіх лише заради однієї материнської сльози, яка може від цього мовчання не пролитись, а коли це взагалі не зрозуміло звідкіля отримана інформація, то тоді я просто не розумію, хоча не я один такий – нерозуміючий і цій країні.

От пісня в кафе напроти скінчилась і жінка в червоній сукні не розуміючи, чому так скоро все скінчилось трохи засмучено заплескала в долоні і я, дивлячись на неї, не розумію, де ж так затримується отой мій знайомий… пора вже йти.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги