УкрРус

Мінський формат. Перезавантаження

Мінський формат переговорів отримав принципове перезавантаження. Спочатку свого представника в Трьохсторонній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі замінила Росія – замість посла РФ в Україні Михайла Зурабова інтереси Кремля тепер представляє колишній посол Росії в Сирії Азамат Кульмухаметов. Днями ж свій хід зробила Україна, суттєво переформатувавши і посиливши наших переговірників в Мінську. Представником від України в Трьохсторонній групі залишився Леонід Кучма, але створені додаткові підгрупи за конкретними напрямками, які очолили зокрема досвідчені і відомі переговірники Отже, за безпекову підгрупу відповідає Євген Марчук, за політичну – Володимир Горбулін, за гуманітарну – Ірина Геращенко та Віктор Медведчук, за соціально-економічну – Ігор Веремій. Так звані ДНР та ЛНР мають своїх призначених Кремлем представників, пише Іван Капсамун для видання "День".

Оновлений склад української делегації того ж дня одразу відбув до Мінська, де 6 травня були проведені чергові переговори як в звичному форматі, так і в окремих підгрупах. Перемовини тривали понад 4 години. "Ми зібралися в Мінську для запуску робочих підгруп із: безпеки, політичних питань, питань біженців та гуманітарної допомоги, та з економічних питань. Сьогодні підгрупи перший раз зустрілися, обговорювався порядок денний наступних зустрічей. Робота пройшла в конструктивному ключі. Заклали основи для можливості врегулювання всіх питань за столом переговорів", – заявила після зустрічі представник ОБСЄ Хайді Тальявіні. Наступні зустрічі підгруп заплановані на 19-те та 22 травня.

Враховуючи принципову позицію газети "День, яка із самого початку виступала за "женевський формат", де були присутні американці, і проти переходу на "мінський формат", ситуація потребує розставлення акцентів. Тим більше, ми писали про категоричну неприпустимість призначення в якості українського представника на переговорах в столиці Білорусі екс-президента Кучми. Адже саме завдяки результатам його президентства і особистої залежності від Москви ми, власне, і маємо сьогодні трагедію з окупацією наших територій і вбивством тисяч українців. Але, на жаль, до нас не дослухалися, а продовжили діяти в фарватері політики Путіна ("мінський формат" частина цієї політики). З часом це призвело до абсолютно критичної ситуації, яка склалася з Донбасом, не кажучи про Крим. Півострів сьогодні мало хто згадує, навіть з офіційних представників української влади. Отже, росіяни таки нав’язали нам свій "порядок денний". Який результат?

Офіційно. За словами Президента, сумарне угруповання противника на Донбасі з урахуванням бойовиків незаконних збройних формувань становить понад 40 тис. осіб, а російське військове угруповання поблизу державного кордону складає понад 50 тис. військовослужбовців, що майже в півтора рази більше, ніж у липні 2014 року. Більш того, Петро Порошенко додає: "Росвоєнторг" продовжує регулярно поставляти бойовикам озброєння і військову техніку, боєприпаси, речове майно і паливо. Рушниця, яка висить на стіні, рано чи пізно вистрілює. Це правило стосується не лише звичайного театру, але й театру воєнних дій також". Додамо, що це стало можливим зокрема через втягнення Кремлем України і західних країн в мінські переговори. А тим часом, Росія "напікали" Донбас у воєнному плані.

"Зрозуміло, що ворог підготовлений набагато краще, ніж сьогодні сили оборони України, - коментує "Дню" директор Центру з питань конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. - Незважаючи на те, що рівень бойового духу залишається дуже високим у Збройних силах, і що зроблено дійсно величезний крок уперед у будівництві української армії, треба розуміти, що сили залишаються неспівставними для відкритої масштабної війни, якщо Росія буде застосовувати всі ті озброєння і техніку, які вона отримала протягом останніх п’яти років. Не таємниця, що після грузинської воєнної кампанії Російська Федерація дуже жваво переозброювалась і має, дійсно, технологічні переваги".

"В Україні в силу багатьох причин дещо гальмується питання серйозного переозброєння, - продовжу експерт. - По-перше, це обмежений фінансовий ресурс. По-друге, у цьому задіяний дуже слабкий адміністративний ресурс. Я не бачу великих зусиль уряду, в тому числі, керівника оборонної промисловості у такий час, коли де-факто йде війна. Всі ці питання впливають на структуру оборонного замовлення і на якість виконання. Тому я не бачу перспектив десь, скажімо, в цьому чи наступному році появи в Україні стратегічної зброї стримування. Поки що вирішується питання "латання" дірок безпосередньо в зоні бойових дій, підвищення мобільності, можливостей зв’язку, цілевказівок для зброї, відновлення артилерії, ремонт військової техніки, яка була пошкоджена".

Міжнародний аспект. Як тут змінюється ситуація? Як відомо, Захід на нашому боці, але враховуючи відсутність внутрішніх реформ, яких ще рік тому обіцяла нинішня влада і вимогу західних партнерів нарешті почати модернізацію країни, підтримка сьогодні змінюється. Тим більше, країни Європі і Америки несуть суттєві втрати від ведених санкцій проти Росії. А Путін, тим часом, дуже вдало використовує слабкі місця європейців: внутрішні протиріччя, фінансовий важіль і старі зв’язки з окремими країнами – Німеччина, Франція, Італія, Угорщина, Греція… "Європа сьогодні залишається фактично роз’єднаною і дуже слабкою в прийнятті своїх ключових рішень, зокрема у питаннях посилення України, - наголошує Валентин Бадрак. - Адміністрація американського президента Обами також дедалі більше діє в дуже обмеженому режимі у питаннях підтримки України".

Це об’єктивна ситуація, яка склалася на даний момент в результаті низки системних помилок, які допустила діюча влада. І проблема навіть не стільки в тому, що вона часто некомпетентна по багатьом напрямкам (згадаємо хоча б епопею із перевезенням українців після землетрусу в Непалі), а в тому, що влада не бажала вчитися і дослухатися до дійсно професійних і досвідчених людей, не кажучи вже про необхідність їх безпосереднього залучення до державних справ. Їм радили не тільки на закритих зустрічах, а й відкрито вказували на подальші кроки агресора, а головне – як треба реагувати. Офіційна сторінка Євгена Марчука у Фейсбуці тому яскравий доказ. Але замість використання порад і запрошення професіоналів, в розпал російського наступу ми чули про якийсь "квотний принцип" розподілу посад у владі, який чомусь було неможливо уникнути. От і маємо сьогодні ситуацію глухого кута, коли вже далі так не можна.

Але. "Українське військово-політичне керівництво нарешті налаштоване на те, щоб працював переговорний процес, - підкреслює Валентин Бадрак. - І це дуже правильне рішення, яке спрямоване на те, щоб, передусім, втягнути Росію в переговори. Проте влада не повинна покладатися лише на цей шлях. Самі по собі переговори нічого не вирішать, єдине, що вони можуть зробити це затягнути час до того моменту, коли Україна буде здатна посилити свою оборонну складову, здобути стратегічну зброю стримування, коли гостріше запрацюють санкції і наша країна отримає більше допомоги від Заходу вже не на політичному і дипломатичному рівнях, а на військово-технічному, технологічному, в тому числі, в питаннях постачання озброєнь. І лише тоді, коли буде досягнута певна противага, можна буде розглядати інші сценарії вирішення конфлікту".

Здається, у владі нарешті відчули критичність стану, в якому опинилася країна. Їм знову потрібно допомагати гасити пожежу. Як колись це було після "касетного скандалу", коли на початку 2000 років президент Кучма фактично опинився в міжнародній ізоляції. "Розгрібати" довелося Євгену Марчуку, який на той час обіймав посаду секретаря РНБО. Але насправді вирішувати потрібно було не стільки проблеми влади, скільки мова про долю країни. І її репутації тоді вдалося відстояти. Навіть більше, Євген Марчук довів напрямок співпраці України з Північноатлантичним альянсом до такого рівня, що на Стамбульському саміту НАТО 2004 р. ми мало не отримали ПДЧ. Але завдяки зусиллям Росії і… Кучми цей план був зірваний.

Сьогодні знову пожежа. Набагато складніша. І знову Євген Марчук. Як була сприйнята ця новина?

"Що стосується залучення досвідчених державних експертів до Мінських переговорів, то ця позиція влади мені подобається більше, ніж, скажімо, під час перших переговорів у Мінську у вересні минулого року чи в лютому цього року", - відповідає Валентин Бадрак.

"На мою думку, створення "робочих груп" не дасть просування вперед з однієї простої причини – країна-агресор, якою є Росія, ніколи і нізащо не дозволить повернути ситуацію на висхідні позиції, - коментує "Дню" екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко. - Її мета в іншому – заморозити теперішню ситуацію і використовувати її для дестабілізації України. Такою, власне, була і є політика Росії в усіх "гарячих точках", які вона створила на пострадянському просторі. Мені дещо шкода зусиль нових глибокошанованих представників України, які взяли на себе важку місію керівників цих підгруп з нашого боку. Бо справа зовсім не у їхній спроможності досягти результату. У цьому немає жодного сумніву. Справа в іншому: Росія на врегулювання не піде. Тому і результати будуть відповідними. І не треба ілюзій – проаналізуйте ефективність роботи таких самих "робочих груп" з врегулювання у Придністров’ї чи Абхазії і ви прийдете до невтішного висновку".

А це позиція відомого журналіста Віталія Портнікова: "Потрібно пам'ятати, що спроби обмежити українську суверенність почалися не за Путіна, а за Єльцина. А після обрання президентом України Леоніда Кучми виникла спокуса перетворити Україну в колонію Москви, - пише він на сайті espreso.tv. - …Марчук взагалі викликав неприховане роздратування. Тодішній посол Росії в Києві, блискучий радянський дипломат Юрій Дубінін в розмові зі мною називав Марчука одним з найсильніших і жорстких переговорників за всю свою кар'єру – а в українську столицю Дубінін приїхав незабаром після роботи у Вашингтоні. Справа навіть не в здібностях. Справа – у розумінні менталітету. Росією керують радянські чиновники – а їхня психологія зрозуміла і для Горбуліна, і для Марчука. Звичайно, у росіян завжди є можливість воювати, а не домовлятися. Але якщо вони підуть дипломатичним шляхом – нашим переговорникам вони програють".

Перша ж реакція людей, далеких від політики наступна: "Вчора побачили Марчука у Мінську. Видно, що кучмістів так прикрутило, що знову звернулися до Євгена Кириловича. Інша справа – навіщо це йому потрібно". Остання теза абсолютна резонна. Навіщо це йому? По-перше, він відкрито виступав проти "мінського формату" і вказував до якого результату може призвести така помилка, тим більше, з такою переговорною групою від України. По-друге, скільки ще здоров’я потрібно віддати, щоб знову за кимось "розгрібати".

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги