УкрРус

Українці і нідерландці. Частина 2

Яу і обіцяв, продовжу екскурс у історію Нідерландів, а Ви самі зробіть висновки чи є спільні риси у подіях на іншому боці Європи у XVI-XVII ст. з українськими реаліями ХХ-ХХІ ст.

На момент початку і під час війни у Нідерландах не було ані політичної, ані економічної, ані соціальної, ані етнічної, ані релігійної єдності, фактично не існувало єдиної нації. На відносно невеликій території розвивалося кілька діалектів нідерландської мови (фламандський, голландський, твенте; фризи та лімбуржці взагалі вважалися окремими народами) крім того були чималий франкомовний і німецькомовний (Plattentütsch) регіони.

Нідерланди стали одним із основних центрів Реформації і значна частина населення у XVI ст прийняла кальвінізм, були і лютерни, і анабаптисти всі вони стали об'єктами переслідування. Натерпілися від Філіпа ІІ й іудеї, які тікаючи з Пірінейського півострова осідали у портових містах Антверпені, Амстердамі, Генті і підтримали революційні рухи.

У кількох провінціях Нідерландів утворився потужний прошарок нового бюргерства і успішного купецтва, які були незадоволені зростаючими податками, місцева аритсократія також була невдоволена тим що країна заробляла усе більше грошей, а вони усе менше там затримувалися, за чим стежили намісники короля прислані з Іспанії та Італії і католицьке духовенство, яке також мало чималийзиск з економічного підйому краю. Тим паче релігійні репресії торкалися наймобільніших і найпрогресивніших верств, які й рухали економіку уперед. Тому частина місцевої аристократії, навіть католицька, підтримувала протестний рух і виступала його захисником перед класовими спільниками не нідерландського походження.

Загальна ідея була не у повном розриві з Іспанією, а у тому щоб домогтися від метрополії збільшення економічної незалежності і свободи вірування, виведення іспанських військ. Філіп ІІ на таке піти не хотів і продовжував вимагати від намісників інтенсивної викачки коштів і безжального переслідування єретиків.

По справжньому війна вибухнула тоді коли полетіли голови навіть у поміркованих аристократів. Усунення невдоволених теж було частиною "бізнес-плану" з наповнення імперської казни. Неоднорідність суспільства спрацювала проти поступового руху вперед після перших успіхів, коли на Півночі утворився союз провінцій більш-менш звільнених від іспанців. Кальвіністське середовище складалося з радикалів і лібертіанців, арисократія з прихильників боротьби до повного звільнення і тих то непроти був таки порозумітися з Філіпом ІІ. Бюргесртво і купецтво перетворювалося у олігархію, адже зрощувалося з новоутвореними органами влади (Генеральні Штати і на місцях "комітети вісімнадцяти"). В Генеральних Штатах (подібні чимось до парламенту) збереглося навіть представництво католицьких прелатів, які, звісно не збиралися працювати для консолідації, а частина купців з Півдня підтримала іспанців, адже залежала від державних замовлень з Мадриду. Відчувалися регіональні протиріччя, промисловці північних провінцій не поспішали допомагати південним, адже побоювалися, що Фландрія знову стане економінчим центром усієї країни і відсуне їх на другий план.

Лідером нації у цей період став Віллєм Ораньє (Мовчазний). Його батьки були німецькими князями у Ділленбурзі, які сповідували лютеранство. Для того щоб син зростав при іспанському дворі (де був центр усієї Імперії Габсбургів) йому дозволили прийняти католицизм. Він теж відносився до поміркованої партії аристократів. В той час як одних стратили (ван Монморансі, Еrмонт), інші загинули у боях (ван Марнікс-старший) Віллєм врятувався у "імміграції" до спадкового замку у далекому Гессені. Перше його пришеся у Голландію сталося після призначення Філіпом ІІ на посаду стадгалдера ще до війни; друге уже як обраний Генеральними Штатами північних провінцій стадгалтер.

Віллєм тонко лавірував між регіональними, економічними інтересами і намагався "зшити" країну, відкидаючи усі наміри радикалів вести більш рішучі бойові дії, дехто з них (Люме) навіть був змушений залишити країну. В цих політичних іграх явними супротивниками ставали недавнішні соратники як це сталося у Генті з Францем Ріхове і Яном Хембізе. Цей розкол став причиною того що Гент (і уся Фландрія) так і не зміг надовго приєднатися до Північних провінцій. На підконтрольній іспанцям території тривав терор і у відповідь спалахи повстання, еміграційний потік до семи північних провінцій вимірювався сотнями тисяч біженців з Фландрії, Брабанта, Артуа, Валлоні і Люксембургу. Не маючи достатньої власної військової сили Віллєм шукав підтримки у сусідніх країн, одночасно він боявся спертися на місцеві реформовані стрілецькі гільдії, що виникли на основі міліцейських загонів і сил самооборони, Проте допомога ззовні була або декларативною, або незначною, або перетворювалася на відките мародерство, як у випадку із запрошенням герцога Анжуйського. Ситуацію ускладнювали проіспанські агенти, які були всюди і чимдалі на Південь тим щильність агентурної мережі була більшою. І без того занадто обережного керівника ще дужче пригальмовували Генеральні Штати (нчого не нагадує і досі?). Консисторії навпроти вимагали більшої рішучості, але Віллєм сторонився від них, та й значна частина населення так і не перейняла кальвіністську філософію і всенародної підтримки вони не мали.

Сам Віллєм прийняв кальвінізм, але продовжував спиратись на аристократичні кадри, навіть якщо вони були пов'язані із окупантами. Побоюючись потенційних союзників серед радикалів-кальвіністів, він загинув від рук фанатичного католика Балтазара Жерара біля своєї резиденції у Делфті. Залишив по собі 13 дітей.

Моріца сина Віллєма і Анни Саксонської було обрано стадгалдером Голландії незабаром після трагічної смерті батька. Врахувавши помилки Віллєма, Моріц провадив більш рішучу політику. Остаточно було звільнено 7 північних провінцій від загарбників. Голландці допомогли англійцям врятуватися від "неперможної армади" чим підірвали військовий потенціал Іспанії і навіть дещо розширили території на південь, що певно стало поворотним моментом в успіху країни і rартуванні нації. Знову закипіло економічне життя, Нідерланди стали провідною морською державою, здобули свої перші заморські колнії на територіях сучасної Гани, Індії, Індонезії, США, хоча "зшити" Південь із Півднем і остаточно завершити війну з Іспанією він так і не зміг, обмежившись перемир'ям, що тривало 12 років. Закріпити успіхи республка змогла уже за регентства Фредеріка-Гендріка, найменшого із синів, якого народила Фредеріка де Коліньї (четверта дружина) за кілька місяців до замаху на Віллєма Мовчазного.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги