Блог | Як ватажок "ДНР" звернувся до Трампа
Питання про включення Донбасу до складу Росії почало підніматися терористами ще у березні 2014 році. Саме тоді у східних регіонах нашої країни відбулися перші шалені мітинги щодо підтримки Російської Федерації. В той час я ще жив у Донецьку і був шокований від сотень триколорів на головних майданах міста. Вже тоді стало очевидно, що ці протести далеко не спонтанні "крики душі" народу, а добра технічна організація Росією "народного супротиву".
Все це відбувалося приблизно у той час, коли Російська Федерація привласнила собі український Крим. Та якщо анексію півострова Кремль виправдав нібито юридичними підставами, то реалізувати цю схему на Донбасі їм би ніяк не вдалося. На той час легітимні обласні ради східних регіонів України нізащо б не оголосили подібного референдуму про вихід з України. Хоча не приховую: декілька років тому на Донбасі була вагома частина сепаратистів, які відверто підтримували ідеї "русского мира". Багато тодішніх жителів Донецька й Луганська й справді розраховували на те, що історично підуть тією ж стежкою, що й кримчани.
Відтоді, окупувавши схід, сепаратисти неодноразово піднімали питання приєднання Донбасу до Росії. За останні роки псевдореспубліки "ЛНР" та "ДНР" показали, що не здатні виживати самостійно. А так, як приблизно 70% (за різними оцінками) соціальних виплат на сході здійснюється з державного бюджету Росії – вони продовжують кричати, що їм пора до "русского міру". Цілком можливо, що цю ідею підтримують не лише терористи, а й пенсіонери, які становлять 35-40% від загальної кількості нинішнього населення Донбасу (саме ця категорія в першу чергу зацікавлена у соцвиплатах).
Читайте: При Украине такого не было, а при "ДНР" будет
Ідея приєднання Донбасу до Росії не нова. А тому нинішня заява терориста Захарченка – показова. Цей терорист не є політичною фігурою. Його заяву вклали в уста московські куратори. А те, що Захарченко згадав про це саме зараз – певний експеримент. Я певен, що Росія ближчі місяці на різкі кроки йти не буде (занадто багато звинувачень світової спільноти лине на адрес Кремля і анексія Донбасу стала б для країни-агресора вирішальним фактором щодо її повної ізоляції). Та разом із тим путінська адміністрація нині з нетерпінням очікує, який курс задасть новий президент США Дональд Трамп (адже одне - його передвиборчі заяви, а зовсім інше – реальна політика).
Так, заява Захарченка спрямована на світове товариство. Зокрема, на США. Кремль очікує реакції провідних політичних гравців на чергове оголошення "вимог" нібито республік України. Та ставки на те, що дії Росії підтримають – даремні. Гадаю, міжнародна спільнота просто проігнорує бажання терористів.
Втім не слід забувати про те, що російська зовнішня політика знаходиться у різних площинах, аніж уся світова. Зараз перспективи Донбасу виглядають доволі туманними. Гадаю, війна триватиме ще довго. Антиросійські санкції не є всеохоплюючими, а негативний вплив на економіку РФ частіше мотивує до рішучих кроків. Україна не піде на капітуляцію, як цього не зробить і Росія. Тому нам варто поступово зміцнювати свою обороноздатність і не відкидати силову розв’язку конфлікту. Розраховувати на підтримку міжнародного товариства через дипломатичну співпрацю також не варто, позаяк слід розуміти: у світових країн є багато невирішених своїх внутрішніх проблем.
