УкрРус

Реформи без реформ

Майдан Революції Гідності вдруге дав суспільству шанс повірити у власні сили – перетворити державу у надійного партнера. Але й вкотре воно, ще вчора беззастережно й сміливо кидаючись в атаку беззбройними лавами на люті постріли "Беркуту", потерпіло скрушну поразку. Його вколисали гучними войовничими гаслами "лідери Майдану" і їх чисельні челядники. Щодня розгублених виборців труять телешоу, купають у псевдо патріотичній піні і перетворюють в загонщиків на полюванні за відьмами патентовані маргінали, проголошують нікчемні і беззмістовні спічі якісь люди без минулого, що легіонами заполонили владу.

Безглузда втрата Криму, дивна війна під видом цивільної поліцейської спецоперації на Сході пригнітили державність одного з найстаріших європейських етносів і включили таймер початку відліку її розпаду. Правляча "еліта", яка ще вчора письмовою угодою пропонувала Януковичу правити країною безкінечно довго, і, врешті, надала йому "зелений коридор" для втечі, почала небезпечну боротьбу між собою за абсолютну владу, прикриваючись "демократією по-українськи" і "війною з Путіним", дозволивши йому не тільки перетворити Донбас в бомбу для української незалежності, але й створити там на основі Мінських угод двох квазідержавних міжнародних суб’єкту з потужною, реально професійною, добре озброєною терористичною армією.

Здавалося би, що в цих умовах всі зусилля політичної влади в Україні мають бути направлені виключно на ціль №1 – відновлення державної цілісності, державного суверенітету. Тобто, відтворення держави в межах часу отримання незалежності. Умови для цього ідеальні – увесь світ проти Путіна, що десь схоже на антигітлерівську коаліцію. Для цього влада мала поставити ціль №2 – об’єднати, мобілізувати українське суспільство навколо ідеї держави і її особливої ролі для українського народу. Тобто перетворити, ще вчора розділених на Схід і Захід, українців на єдиний народ, що війною перетворюється в політичну націю. Для цього лідерам держави потрібно було стати не тільки першими патріотами країни, але й провідниками спільних національних інтересів, єдиних цінностей. І послідовними захисниками Вітчизни. Натомість – ми заручники незрозумілої, постійно втратної для української перспективи таємної політики і гри без правил "високих кабінетів". Не дивлячись на фронт важких санкцій проти Росії в зв’язку з її агресією в Україну, організацію і фінансування міжнародного тероризму на її території, нам відмовили в наданні будь-якої воєнної допомоги, задовольнили мінімум фінансових вимог Уряду і не визнали на міжнародному рівні Москву агресором з усіма наслідками, що з цього витікають.

Керуючі державою обрали іншу стратегію – проведення традиційних для мирного часу реформ, одягнувши всім на очі рожеві окуляри. Очевидно, що і цей сценарій міг би стати реалістичним, як би він враховував ту єдину обставину, що Україна на тривалий період часу знаходиться і буде перебувати в стані втратної і непередбачуваної війни. Тобто, руйнацій і хаосу. З одного боку вона може втратити великі та цінні промислові, геополітичні ресурси, а, з другого боку, - понести значні матеріальні, людські і фінансові збитки. Близькі до не відновлюваних. Судячи з бюджетної політики на 2015 рік та інших планів правлячої коаліції такий, всеформуючий фактор, практично не враховується.

Це може свідчити тільки про дві обставини: або нинішня влада намагається виграти війну у Путіна "мирними ударами" по його воєнно-політичній машині з використанням "м’якої сили" Заходу, або вона готова на компроміс із кремлівським імперіалістом шляхом виконання всіх його вимог – від "мертвого нейтралітету" до політичної конфедерації з Росією.

Аби повірити в щирі намагання влади провести реформи і подолати корупцію, яка перетворилася у фактично легальну форму управління країною, зовсім несподівано для всіх була запрошена невідома нікому до цього часу молода команда грузинів. На чолі із знаменитим Михайлом Саакашвілі, колишнім литовським баскетболістом та магістром Гарварда – спеціалістом по Радянському Союзу.

Кожен із нових іноземних владореформаторів заявив про намір провести власні, окремі, кожен у своїй сфері, "ефективні і суперпрогресивні" реформи. Складається враження, що у президента і прем’єр-міністра, які є лідерами однієї постмайданної команди, або немає жодних концептуальних ідей щодо оцінки ситуації в країні та розробки портфеля програмних реформ, або в існуючих умовах вони просто не хочуть брати на себе відповідальність за розвиток хаотичних подій в державі, в потрібний момент переклавши її на маловідомих, без особливої міжнародної репутації, запрошених в уряд "реформаторів". Зрозуміло, що якби, наприклад, так діяли поляки, запросивши реформаторами естонців чи греків, то Бальцерович зі своєю "шоковою терапією" так би й не народився.

Немає жодного сумніву, що реформувати окремі галузі, не прийнявши рішення про стратегію єдиного суспільно-економічного розвитку в існуючих умовах є не тільки неперспективною справою, але й досить небезпечною. Ми втрачаємо час ресурси і довіру.

Подивимось на деякі пропозиції нової команди легіонерів.

На презентації стратегії реформування Генпрокуратури України заступник генпрокурора Давід Секваралідзе заявив про те, що буде створена "абсолютно нова (?) прокуратура", "з урахуванням європейського та американського досвіду (?), адже Україна має амбітні плани ввійти до європейської спільноти", звільнивши прокуратуру "від зайвих функцій, оптимізуючи та дебюрократизуючи існуючі системи та процедури (?), впроваджуючи сучасні системи автоматизації відповідно до європейських стандартів (?)", "шляхом забезпечення механізмів внутрішнього контролю через створення служби Генеральної інспекції, яка буде розслідувати злочини, вчинені працівниками прокуратури (?)" і створенням "департаменту з питань реформ (?)" де на відкритому конкурсі всі можуть боротися за ці посади у цьому відомстві.

Це майже вся реформа. Пан Секваралідзе, який у 2004 закінчив юрфак Тбіліського університету, у 2002 – річні курси політології Університету Святого Бонавентура (Нью-Йорк), а в 2007 – ще й річний факультет регіонального управління Універстиету Тоуо (Японія), як освічена людина, мав би знати, що ніякого "європейсько-амереканського" досвіду реформування прокуратури не існує.

Перевіримо.

Можна визначити чотири типи основних видів, якщо виходити із функцій, прокуратур світу.

Ми належимо до групи в які входять, крім країн СНД, КНР, КНДР, В’єтнам і Куба. Тут прокуратура виділена в самостійну систему і підзвітна парламенту і /або главі держави. Специфіка нашої прокуратури полягає ще й в тому, що вона залишилась не тільки радянською, але чисто російською і, навіть, воєнізованою. Зрозуміло чому. Ще Петро І ввів посаду Генерал-прокурора. Правда, в наступному він ще й був одночасно міністром юстиції. До 1933 року прокуратура входила в систему Народних комісаріатів юстиції. Після цього, для забезпечення сталінських репресій, вона була перетворена на політико-поліцейський бойовий орган комуністів на чолі з Вишинським, який "законно" відправив на смерть мільйони безвинних людей. В 43-му році прокурорам встановили, порівняльні до військових звань, класні чини з наданням форменого обмундирування. Такою незмінною, як орган примусу, за своєю природою вона залишається і по цей час. Хоча, з латині вона перекладається як дієслово: "турбуватись".

Загальний досвід інших, демократичних країн – це створення цивільного прокурорського органу, який має в основному дві функції: забезпечення безповоротного кримінального переслідування і підтримка від імені держави обвинувачення в суді. Наприклад, Генпрокурор США – він же глава Мінюсту. Входить до складу Кабінету президента і повністю йому підпорядкований. Керує ще й ФБР і деякими іншими відомствами. У кожному графстві США свій прокурор, що обирається населенням і здійснює кримінальне переслідування у своєму окрузі. Ще є Генпрокурор штату, який не впливає на окружного прокурора.

У Франції прокуратура входить у склад Мінюсту, а Генпрокурор діє при Касаційному суді. Інші прокурори - при трибуналах. Всі прокурори призначаються і звільняються президентом.

Деякі Єврокраїни (Іспанія, Болгарія, Латвія) включають прокуратуру у склад судової системи з повною їй підпорядкованістю або незначною адміністративною автономією. Генпрокурор Німеччини діє при Верховному суді ФРН, маючи тільки дві функції: кримінального переслідування і підтримки обвинувачення у Федеральній судовій палаті. І він не є вищестоящим органом влади в ієрархії прокуратур країни. В 114 земельних судах при кожному з них є прокуратура з Генпрокурором, які підпорядковані тільки Мінюсту землі.

У Великобританії взагалі немає прокуратури. Як особливого, окремого інституту. Є Генеральний атторней, представники якого іноді виступають в судах як обвинувачувачі. В особливо важливих справах його функцію виконує спеціальний Директор публічних переслідувань.

Яку систему прокуратури для нас обере Давід Секваралідзе, чи її якийсь "мікс"? Найкраще, якщо ніякої. Історія національної прокуратури склалася історично. Треба діяти вкрай обережно і продумано аби "з водою не виплеснути дитя". І, здається, що було би найкраще, аби цим займалася не сама Генеральна прокуратура і реформатори-одинаки, а якась незалежна Національна комісія. Чому мовчить Національна академія правових наук України із відомими фахівцями, як і окремі поважні юристи? Можливо, виживають або обтяжені ще радянським страхом перед грізним відомством? При цьому, що не може викликати ніяких заперечень, має бути проведена реформа не окремого правоохоронного інституту, а всієї правоохоронної системи України, включаючи і судову. Найперше, саме судову, де і зосереджена не тільки основна і найбільш важка корупція, але й можливі відповіді на створення вертикалі стримувань і противаг між громадянським суспільством та владою, законними інтересами громадян і фінансовим тиском на суд олігархів, бізнесу в цілому та злочинних угрупувань.

Очевидно, що мова йде про глибоку і продуману реформу Конституції в цій частині.

Це саме стосується і реформи МВС, стратегію розвитку якого, як і Концепції першочергових заходів по його реформі і "перших практичних кроків, що витікають з цих документів", були нещодавно представлені прем’єром Яценюком, міністром Аваковим і головним його реформатором – Екою Згуладзе. Прем’єр бачить у нових реформах "Про національну поліцію" "нову європейську якість правоохоронної системи країни". Пані Згуладзе, яка після річного навчання в американській школі штату Оклахома, отримавши основну освіту в Тбіліському держуніверситеті на факультеті міжнародної журналістики, бачить суть реформ в "розбудові іміджу структури МВС і повернення довіри українців до працівників правоохоронних органів", "зменшивши чисельність органів внутрішніх справ", "суттєво підвищивши заробітну плату (для слідчих 30 тис. грн.)", "посиливши каральні заходи перебудувавши систему", аби подолати корупцію та суттєво реформувати ДАІ. Несподівано "розійшовся" сам прем’єр-міністр, який вирішив припинити м’якотілу політику до корупціонерів шляхом прийняття закону "про 10-кратний розмір застави від об’ємів нанесених збитків, по окремим категоріям злочинів застави не буде взагалі".

В час візиту міністра Авакова в Італію і зустрічі зі своїм колегою Анджеліно Альфано було домовлено про залучення італійських експертів для посилення роботи пані Згуладзе у проведенні реформ. Італійська поліцейська машина найбільш чисельна в Європі – у два рази більша Великобританії, Франції, Іспанії. На 100 тис. жителів приходиться 571 поліцейських. В Україні, правда, цей показник вдвічі більший 780. У той час коли загальносвітовий показник 300 поліцейських, хоча ООН рекомендує тільки 222 на тих же 100 тис. населення. Між іншим в СРСР на ту ж кількість було 214 міліціонерів. Ми, після Білорусі (1442) і Росії (976) є лідерами, як поліцейська держава. Між іншим у США поліцейських на ту ж чисельність населення поліції значно менше (233), аніж у Грузії (355), яка збирається передати нам свій досвід реформ.

Оскільки, ми про це вже говоримо, то зрівняємо прокурорів і суддів. У нас 27 прокурорів на 100 тис. населення. Більше тільки в Росії – 32. В середньому по Європі – 10. Це при тому, що ЗС України на час війни не перебільшують 255 тис. людей, в той час коли сили поліцейського спрямування складають не менше 477 тис. По суддям картина така ж. У нас найвищий показник, здається, у світі – 17 суддів на 100 тис. жителів. Навіть в Росії менше – 15. В Європі від 5 до 10. В США, де суд домінує у суспільних відносинах – 7.

Хто із запрошених реформаторів осмислить ці проблеми?

Не забудемо, що в Україні стрімко зростає злочинність, суспільство все частіше здригається від чи то публічних, показових вбивств, чи страт як безкарного явища. Москві "скорочення", емоційні люстрації, можуть створити всі умови для різкого росту ОПГ і насильства із використанням незареєстрованої зброї. Це може прискорити деформацію державного управління. Не чути дискусії відносно реформи КПК і КК України, як і масиву законів, що забезпечують стабільну роботу правоохоронної систем країни.

Це притому, що, як ви пам’ятаєте, стратегія реформ прокуратури і міліції передбачає нові інспекції, департаменти, відділи тощо.

Але повернемось до поліції Італії в розумінні запозичення її досвіду. Її там аж 4 види. Вона швидше воєнна, аніж цивільна, а Міноборони контролює значну частину її секторів: Держполіція, Корпус карабінерів, який входить у склад ЗС Італії, Генеральне командування фінансової гвардії і Пенітенціарна поліція. У держполіції ще є чисельні мобільні і спеціальні підрозділи.

Ключовим моментом усіх реформ, грузинської команди, є боротьба з корупцією. Дійсно, якщо ми не розірвемо міцно зварену, зрощену в одне ціле бізнес і владу, яка виборами орендує державу для задоволення власних планів, поки унеможливимо управління державою олігархами, і їх філіями в парламенті та Уряді, які натомість принципам держави неодмінно будують бізнес-холдинги, говорити про подолання корупції можна тільки віртуально, використовуючи цю тему, як правило, для боротьби з економічними і політичними конкурентами.

Україна, в якій антикорупційних реформ до цього часу так і не проведено, (за висновками Transparency International), чомусь взяла за основу виключно досвід маленької Грузії. Не вдаючись в деталі пояснимо, що антикорупційні реформи в Грузії були направлені, перш за все, на "прозорість влади" і викорінення "побутової корупції" після 2003 року і "Революції троянд". Нові скляні поліцейські відділки без куточків для хабарів, реформа ДАІ за принципом підвищення зарплат і посилення кримінальної відповідальності за хабарництво (до 9 років тюрми), нові бази даних для фіксування порушень ПДР, Будинок юстиції, тощо. На відміну "Сінгапурського тигра" Лі Куан Ю, улюбленого диктатора демократичного світу, який направив всі зусилля на подолання найперше елітарної, а потім побутової корупції. Шляхом створення системи невідворотності покарання і доступу до високих стандартів життя всіх сінгапурців.

У Грузії елітарна корупція залишилась і процвітає до цього часу.

Давід Сакварелідзе певним чином це підтверджує. "Дзеркалу тижня" він несподівано повідомив що йому пропонували щомісячний "хабар-утримання" в розмірі 10 млн. доларів, та він відмовився, оскільки "я не політик із політикою не пов'язаний".

Але це якраз і є політика. Як прокурор він мав би одразу порушити проти хабародавця кримінальну справу і, навіть, назвати його ім’я. Але це серйозний крок проти "еліти". В Україні зовсім небагато людей здатні платити таку "стипендію утримання". Якщо ще й зважити, що цей прокурор, не має жодного впливу на слідство й інші "ресурсні" функції прокуратури. Тільки після різкої критики суспільства заступник Генпрокурора повідомив, що така справа відкрита. Без конкретики.

Може тут варто скористатись досвідом Південної Кореї, де з 1999 року діє система "OPEN" - онлайн-контролю за розглядом чиновниками заяв громадян, і ще десятком "ноу-хау" які посилюють цивільний контроль за діяльністю влади?

І знову ж, варто повторитись, що має з’явитись єдиний план, єдина програма проведення реформ в Україні, за що береться влада, яка має досить високий рейтинг стабільної довіри від виборців. Тут мають бути визначені єдині засади проведення секторальних реформ. У тому числі й правоохоронної системи, включаючи суд. Це як післяродовий пуповинний вузол на шиї, не розв’язавши який ми ризикуємо задихнутись. Не може бути окремих стратегій реформ в окремих міністерствах і відомствах. Як не може бути окремої стратегії лікування енурезу чи мігрені. Це комплекс взаємопов’язаних і взаємозалежних речей які, апріорі, одна від одної окремо не існують, якщо ми не говоримо про всезагальну децентралізацію і створення на базі єдиної системи влади удільних князівств з династичними принципами і правилами непотизму. Лідерами мають бути президент і прем’єр-міністр великої європейської держави, а тихими та непомітними професійними помічниками найбільш відомі та авторитетні профі з усього світу.

З 1506 року швейцарські гвардійці стоять Священною Вартою на охороні Папи Римського і Ватикану. 6 травня 1527 року вони, втративши 147 солдат, врятували Папу Климента VII від зловісного Короля Іспанії Карла V. Це був їх єдиний бій. Але після нього вони завжди стоять біля древньої цитаделі католицизму героями. Чисельна команда грузинів на чолі з Михайлом Саакашвіллі, великим та істинним реформатором, звичайно, без набаді, коші і традиційного ками із срібним чорнінням окладу його руків’я, можуть розпочати нову революцію в Україні – очищення її від залишків живучих руїн Радянського Союзу. Але можуть запустити і процес нової кольорової революції, яка завжди перетворюється в її парад, коли національні, керуючі країною політичні групи, не мають власного бачення стратегії розвитку, або використовують державу для власних, під видом спільних, інтересів.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги