Блог | "Мамусю, нам треба жити. Тато за нами спостерігає з неба, і каже, що треба посміхатись, йому це подобається, давай не будемо його засмучувати"
Він виїхав на чергове завдання в зоні АТО, навіть не підозрюючи, що цей виїзд стане останнім. Життя військовослужбовця, майора ЗСУ, Віталія Гончарука, обірвалась внаслідок трагічного випадку: у його бойову машину на великій швидкості в’їхало авто "Правого Сектору", що перевозило боєприпаси. Вибух і смерть, констатована лише за зразком ДНК. Але пам'ять про Віталія житиме у спогадах його родини: дружини Світлани та 13-річного сина Владислава.
Віталій і Світлана Гончаруки завжди були нерозлучні. Після весілля, жінка, аби бути ближчим до коханого, також вступила на службу до війська. Військове життя спочатку занесло молоду родину до Одещини, а потім, їх полк було переведено до Донецька, де, пліч-о-пліч, вони служили вісім років, до моменту початку війни.
"Він був щирою і дуже доброю людиною. Завжди усміхнений та веселий. Ніколи не тримав зла на людей, які могли його образити. У Віталія були з усіма добрі стосунки, його поважали і любили за його добре серце. Нікому не відмовляв у допомозі. Часто дарував подарунки і квіти. Не вистачає його турботи, піклування", - з сумом розповідає про свого загиблого чоловіка його дружина Світлана.
Майбутнє подружжя познайомилось у селі Олексіївка, на Одещині. Віталій, після закінчення військового інституту, приїхав сюди на службу, а Світлана, у той час, приїхала до своєї сестри. Так вони і зустрілися. "Це була любов із першого погляду. Він був високим, добрим і веселим хлопцем. Через декілька побачень він запропонував мені вийти за нього заміж", - розповідає Світлана Гончарук.
Незабаром, у подружжя народився син, якого назвали Владиславом. "Віталій дуже зрадів появі дитини. Завжди і всьому мені допомагав: бавив, купав, а вночі вставав, як дитина вередувала, співав колискові, заспокоював. Потім, водив Владика до дитячого садочка, а коли синок пішов до школи, робив разом з ним домашні завдання. Любив купляти різноманітні смаколики і подарунки", - говорить дружина загиблого.
Родина Гончаруків жила в любові, злагоді і великому коханні. Світлана каже, що Віталій був справжнім ідеалом: "Куди не піду, завжди згадую про нього. Думаю над тим, як не вистачає його тепла, обіймів. Ми завжди підтримували одне одного. Як чоловік, він мене носив на руках".
З початком бойових дій на Сході країни, Світлана, разом з Віталієм, стали на захист країни. "Довелось бути на першій позиції, в самісінькому пеклі, коли все починалось. ДНРівці просили, аби ми перейшли на їх сторону. Але ми лишились вірні присязі і навіть не думали про зраду. Продовжували захищатись, хоча мали лише декілька пістолетів і автоматів. Вся техніка була вивезена з частини, на випадок, якщо Донецьк окупують", - згадує перші дні війни Світлана Гончарук.
Мужня жінка більше півроку знаходилась поряд із Віталієм, а потім, всіх жінок було евакуйовано на Черкащину. Тоді Світлана підтримувала чоловіка лише спілкуючись із ним телефоном. Вона пригадує, що за місяць до трагічного випадку, її не покидали тривожні думки та снились погані сни. "Увесь час здавалося, що Віталік від мене ніби віддаляється, я відчувала, що щось трапиться недобре. Постійно плакала і благала його приїхати, хоч на день", - згадує дружина загиблого.
Віталій приїхав на день у відрядження. Тоді ж він востаннє побачив свою родину. " А вже через декілька днів, я прийшла на роботу, у частину, і мене покликав командир до свого кабінету та повідомив страшну новину, про те, що Віталія більше немає. Я відмовлялася вірити. Але, на жаль, доля і реальність виявилась проти моїх бажань і віри", - розповідає, ледве стримуючи сльози, Світлана.
Жінка каже, що син Владислав дуже боляче сприйняв новину про смерть батька. Але для себе він вирішив, що тато досі перебуває у відрядженні і просто не може повернутися і зателефонувати нам. "Часто мене заспокоює і каже, що нам треба жити, і що тато за нами спостерігає з неба, і каже, що треба посміхатись, адже йому це подобається і давай не будемо його засмучувати. Так і живемо. Дуже вдячна синові за підтримку", - говорить Світлана
Після смерті коханого чоловіка та люблячого батька, родина загиблого героя АТО Віталія Гончарука: Світлана та 13-річний син Владислав, переїхали в інше місто. Їм дуже важко вчитись жити далі, після втрати. Держава допомогла родині, виплативши компенсацію, а нині, Світлана та син Владислав чекають на квартиру, а поки ж живуть в орендованому помешканні. Владислав ходить до школи, а Світлана продовжує нести службу радіотелеграфістом полку зв’язку ЗСУ. Їм будуть потрібні кошти на ремонт майбутнього житла. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Віталія Гончарука.
ГОНЧАРУК СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА SVITLANA HONCHARUK 4188370027508467 (Райффайзен банк "Аваль")
ЛЮДИ ДОПОМАГАЮТЬ ЛЮДЯМ! КОМУ ДОПОМАГАЄШ ТИ?
