Блог | Чому няню-вбивцю Путін боїться більше за українську армію
Те, що вихідка з Узбекистану в стані наркотичного сп’яніння відрізала голову чотирирічній дитині, у якої була нянею, і ходила з нею вулицями Москви, викрикуючи "Аллах Акбар", російські ЗМІ на прохання "язика Путіна" Пєскова, проігнорували. Але новина про те, що старшокласник у Підмосков’ї побив дітей з криками "Слава Україні" стала топовою. Дивуватись немає чому. Російське суспільство і так залякане мусульманами в цілому. Відкривати ще один внутрішній фронт проти своїх мусульман російське суспільство явно не готове. Дві чеченські війни, які традиційно завершились перемогою/сплатою данини Орді, продовжують утримувати суспільство у стані постійної напруги. Усвідомлення того, що ФСБ "чурки" можуть підірвати ще не один пояс шахіда і не один житловий будинок, робить мусульман значно страшнішим ворогом для Росії, ніж "хохли", з якими війна триває уже 2 роки.
"Хохли" не будуть влаштовувати теракти, хохли не вирізатимуть сім’ї, не захоплюватимуть школи й не вбиватимуть дітей. Більше того, українці й далі продаватимуть росіянам смаколики: цукерки та горілочку. Навіть через 2 роки війни. Навіть після 9 тис. загиблих від російської агресії.
"Хохли" – правильний ворог, бо його можна не боятись. А "чурки" – ворог неправильний. І якщо російські націоналісти після повідомлень про відрізану голову могли вчинити погроми проти мусульман, то ці погроми мали б відповідь. Причому явно не адекватну. Пасіонарність східних народів зашкалює. І хиткий мир між слов’янами та мусульманами в Ерефії був би порушений. Національне питання воно таке – багатогранне. Що можна росіянину, для німця - смерть. Тому, хай скінхеди краще традиційно б’ють українців, вони все одно знайдуть шляхи, як довезти шматок сала "старшому брату".
І навіть, якщо ми зараз уже перебуваємо не на перших позиціях у топ-ненависті росіян, то саме така наша ментальність – вирішувати все миром – утримуватиме нас у топі ще довгі роки. Ми – зручний ворог.
Та це не стільки проблема України, це дає можливість і зрозуміти російську стратегію. Можна скільки завгодно розповідати про загрозу з боку США чи НАТО, але лізти воювати вона буде лише туди, де, на її думку може "наваляти". І, якщо вона розумітиме, що "наваляти" неможливо, то швидко виведе свій "миротворчий контингент" з країни. Бо страх військової поразки страшний: і хунта в Аргентині пішла від влади після поразки на Фолклендських островах, і грецькі "чорні полковники" - після того, як турки "наваляли" їм на Кіпрі.
І зараз Росія – це колос на глиняних ногах. Військовий потенціал ще є. Але ще – це суспільство, в якому лише цього року, і лише офіційно, планується звільнити півмільйона людей. Це суспільство, в якому вірять своїм силовикам, але бояться, що можуть стати жертвами терактів. І нарешті це суспільство, яке боїться своїх національних груп, але ненавидить сусідів. Чи довго такі глиняні ноги можуть витримати колос військової машини? Питання вже риторичне.
