Блог | Солодка небезпека подвійного громадянства
Проблема подвійного громадянства – явище не нове, і воно стосується не лише України. Власне, подвійне громадянство є результатом взаємодії законів двох країн. У деяких державах люди можуть отримати подвійне громадянство автоматично (як правило, при народженні чи вступі до шлюбу) або після успішної натуралізації. Коли справа доходить до подвійного громадянства, то, як правило, думки в світі розділяються. Є країни, де закони дозволяють своїм громадянам отримувати громадянство іншої держави, не втрачаючи при цьому свого першого громадянства. На відміну від інших країн, де не дозволяється отримання іншого громадянства. І якщо таке все ж стається, то це автоматично призводить до втрати даного громадянства.
Наразі сучасна постановка питання про права людини обумовлено рівнем і характером світової цивілізації. Але вона спирається на минулу практику людства і в першу чергу на практику правової організації суспільного життя людей. Права громадянина – це права, які здобуває особа в державі. Причому права громадянина не поширюються на все населення. Ними володіють тільки ті люди, які мають громадянство.
Власне, громадянство це не що інше, як встановлені державою політико-правові умови належності особи до тієї частини населення країни, на яку поширюються державні гарантії виконання визначених законом прав людини. Воно може виникати за фактом народження або в результаті прийому громадянства іншої держави.
Громадянство для людини має принципове значення, оскільки визначає її політичний і соціальний статус, матеріальне і духовне благополуччя. Завдяки громадянству для людини розширюється суверенітет держави і особливо її можливість користуватися державною охороною своїх прав і законних інтересів як всередині країни, так і поза її межами.
Себто, громадянство – це правова категорія, котра тісно пов’язана з поняттям "населення держави", але має відмінності від нього. Населення – це всі люди, що живуть на території країни: громадяни, особи без громадянства, іноземці. До громадян належать як ті особи, які живуть на території країни, так і ті, що живуть поза її межами, але мають громадянства.
В світі існують держави, які допускають можливість подвійного громадянства. Серед країн, які дозволяють подвійне громадянство, – Австралія, Бангладеш, Бельгія, Бразилія, В’єтнам, Канада, Колумбія, Кіпр, Домініка, Сальвадор, Фінляндія, Греція, Гренада, Угорщина, Ісландія, Іран, Ірак, Ірландія, Ізраїль, Італія, Йорданія, Латвія, Ліван, Литва, Македонія, Мальта, Мексика, Чорногорія, Нова Зеландія, Сербія, Швеція, Сирія, Великобританія, Сполучені Штати Америки.
На сьогодні отримання подвійного громадянства несе пряму небезпеку для Української держави і становить загрозу національній безпеці нашої країни. Однак не дивлячись на те, що згідно з Конституцією подвійне громадянство в Україні заборонене, українці де-факто все частіше отримують подвійне громадянство з Румунією, Угорщиною та Росією, а також і з рядом інших країн.
Американський досвід
Не маючи можливості проаналізувати ситуацію у всіх країнах, котрі допускають подвійне громадянство, спробую зупинитися лише на деяких із них. Так, у 1894 і 1906 роках у Сполучених Штатах були прийняті імміграційні закони, які забороняли американським громадянам перебувати в іноземному громадянстві. Знаменно, що нині ці закони не скасовані, але й не охороняються жорстко органами влади.
У 1940 році в США було прийнято Закон про громадянство, котрий обмежує права американських громадян, які беруть участь у політичних виборах іншої держави. При цьому діюча юридична практика дозволяє американському громадянину також залишати громадянство іншої країни. Наприклад, іноземець, що став громадянином США за допомогою натуралізації, може зберегти своє колишнє громадянство за умови, якщо його рідна країна не вимагає, щоб він відмовився від свого попереднього громадянства.
Аналогічно, громадянин США може стати громадянином іншої країни і при цьому зберегти своє американське громадянство, але лише в тому випадку, якщо інша країна не зобов’язує його відмовитися від громадянства США. Прикладом такого протиріччя є традиційний текст присяги для осіб, які беруть американське громадянство, який вимагає від приймаючого присягу не тільки вірності новій батьківщині, а й відмови від колишнього громадянства.
Читайте: За що воюємо, громадяни-патріоти?
Водночас в американському законодавстві відсутнє поняття "подвійне громадянство". Але американська влада не переслідує тих, хто прийняв присягу, зберігши при цьому за собою колишнє громадянство, а Державний департамент у інтересах розширення міжнародного співробітництва не звертає увагу на те, що багато нових американці, які подорожують по світу, також не відмовилися від старої батьківщини. Хоча в американському паспорті прямо вказано, що "власник його не визнає більше ніякого громадянства".
У ЄС немає чіткого підходу до цього питання
Якщо ж говорити про Європу, то в Європейському Союзі немає чіткого підходу до питання про подвійне громадянство. Одні європейські країни відкидають його, інші дозволяють. Ірландія визнає подвійне громадянство, а Австрія – відкидає. У Німеччині необхідно виконати особливі умови. У Голландії і Італії органи влади на подвійне громадянство закривають очі – закон не дозволяє, але й не забороняє його. А от у Туреччині та Греції подвійне громадянство законом дозволено, тоді як у Норвегії, Швеції та Франції – ні.
В Іспанії дозволяється мати "додаткове" громадянство лише деяких країн. Швейцарія веде себе в цьому питанні так: швейцарський громадянин може придбати паспорт іншої країни, але при цьому він раз і назавжди втрачає свій власний. Будь-яка людина, котра отримала швейцарський паспорт, повинна за законом відмовитися від усіх своїх колишніх паспортів.
У Південній Америці схожа ситуація. Болівія і Уругвай не визнають подвійного громадянства. В Аргентині дозволяється мати, крім аргентинського, тільки іспанський або італійський паспорта. Бразилія лише в певних випадках дозволяє мати інший, крім бразильського паспорт. Ямайка і Домініканська Республіка дозволяють подвійне громадянство. Гондурас і Мексика – ні. Чилі уклало угоду про подвійне громадянство тільки з Іспанією. ПАР, Японія і Філіппіни не визнають подвійного громадянства.
До недавнього часу європейськими лідерами з отримання другого громадянства були британці, але тепер у цьому їх обігнали французи, бельгійці, громадяни скандинавських країн та Іспанії, що пояснюють бажанням втекти від податків. При цьому в Європейському Союзі віддають собі звіт в тому, що підштовхує європейців обзаводитися подвійним громадянством. Тому двері до країн, які називають "податковим раєм", – Монако, Гібралтар, Андорра, Домініканська Республіка і Гренада, Брюссель готується перекрити законодавчо.
А арабські держави, наприклад, надають громадянство лише уродженцям цих країн і для іноземця майже неможливо стати в арабських країнах повноправним громадянином, особливо в Алжирі, Саудівській Аравії та Арабських Еміратах. Вважається, що в плані отримання другого громадянства найліберальнішою країною в світі є Австралія, однак при цьому тут, мабуть, найжорсткіше імміграційне законодавство.
Також країни, які не дозволяють подвійне громадянство, – це Австрія, Бруней, Венесуела, Данія, Китай, Еквадор, Індонезія, Японія, Кенія, Кувейт, М’янма, Малайзія, Маврикій, Норвегія, Непал, Перу, Польща, Португалія, Румунія, Україна, Саудівська Аравія, Сінгапур.
Україна – найсмачніша страва у "меню" російського ведмедя
На перший погляд подвійне громадянство має забезпечити почуття захищеності румунської, угорської чи російської національних меншин. Вони ніби відчуватимуть більш безпечним забезпечення своїх фінансових і майнових прав. Крім того, "подвійники" можуть відвідати свою другу батьківщину в будь який час, що створює кращі для них умови для розуміння повсякденних подій в країнах, до яких вони тяжіють.
Солодка небезпека подвійного громадянства полягає в тому, що ці персони можуть в будь-який момент дуже просто переткнути державний український кордон. А це становить небезпеку ще й в тому, що у такому разі такі люди можуть заробляти і платити податки в казну інших держав і стати об’єктом пильної зацікавленості спецслужб цих держав.
Це ніби, коли одна людина має одночасно дві батьківщини, одна з яких їй в тяжкість і є нелюбимою, але вона з якихось причин поки що не бажає полишати її територію. А реальна прихильність перекидається на ту віддалену батьківщину, яка є об’єктом її прихильності і духовного поклоніння.
Такі утримувачі подвійного громадянства несуть загрозу країні свого перебування тим, що для них національні інтереси Української держави зовсім не є пріоритетними і таким чином відсутня зацікавленість у процвітанні і розвитку України.
В той час, коли Українська держава є не тільки головним гарантом дотримання прав громадянина, а й цементує українське суспільство, надаючи йому можливість об’єднатися, створити певну спільність і захистити її, яку спільність і з ким створюють такі "подвійники", коли вони не бажають ідентифікувати своє майбутнє з Україною?
Читайте: Чому Україні потрібне подвійне громадянство?
Громадянин – це людина, яка свідомо бере участь у побудові своєї держави на місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях. Але про яку участь у побудові Української держави може брати особа, котра добровільно вибирає подвійну національну тотожність і робить свій усвідомлений вибір на користь сусідньої чи віддаленої країни та її стратегічних інтересів? Адже свідома маніпуляція громадянством – це прямий шлях до відторгнення і зради інтересів українських.
Внутрішній плюралізм частини українського соціуму у ставленні до подвійного громадянства привносить в українське політичне життя зовнішні загрози, котрі з часом легко здатні перетворитися в територіальні претензії і бажання відколоти українські території нашими сусідами. До того ж, це розмиває солідарність українського суспільна і його бажання до консолідації на всіх напрямках.
Очевидно, що за сучасних геополітичних умов масове надання другого громадянства громадянам України може сприйматися, як акт агресії проти Української держави сусідніх країн. Адже й досі залишається вибухонебезпечна ситуація в українському Криму і по всій Східній Україні, коли Росія провокує отримання жителями цих регіонів російських паспортів. А заплановане перевантаження Севастополя кораблями російського Чорноморського флоту зовсім не надає позитивних емоцій до ситуації, яка складається навколо України.
Хоча подібна тактика "паспортного тиску" росіян і надання російських паспортів громадянам України, котрі стверджують, що вони російського походження, не нова. Росіяни по-суті використовують досвід Гітлера 1930-х років, коли він надав німецьке громадянство етнічним німцям Судетської області в Чехословаччині та Сілезії у Польщі. Гітлер зробив те ж саме у Ґданську, польському місті і порту на Балтійському морі, яке німці називали Данциг. У Чехословаччині влітку 1938 року Гітлеру вдалося спровокувати судетських німців на збройні виступи проти центральної влади. Потім туди начебто на захист співвітчизників рушив багатотисячний "добровольчий" корпус. А після розгрому "добровольців" чехословацькою армією в дію вступила дипломатія – мовляв, дивіться, як чехи знущаються із німецьких громадян. Врешті-решт завдяки Мюнхенській зраді лідерів Британії і Франції Чемберлена та Даладьє гітлерівська тактика спрацювала.
Цю ж тактику росіяни використовували і в Грузії – і також доволі успішно, відірвавши від Грузинської держави чималі території і перетворивши 400 тисяч грузинів на біженців. Цю ж тактику Росія, схоже, в даний час "перекинула" на Україну. Етнічні росіяни чи "російськомовне населення", яке Москва офіційно вважає "співвітчизниками" (схожим чином Гітлер вважав "фольксдойчами" всіх німців за кордоном), є у всіх країнах, які або були частиною Радянського Союзу, як Литва, Естонія і Латвія, чи частиною радянського блоку, як Польща, Чехія і Словаччина. Тому не виключено, що якщо Росії вдасться підкорити Україну (частково чи повністю), то російські геополітичні апетити розповсюдяться і на ці країни.
Схоже, Україна сьогодні є найбільш ласим куснем у "меню" російського ведмедя, і якщо ніхто не допоможе Українській державі зупинити агресію Росії, то не виключено, що можуть знайтися нові Чемберлени й Даладьє, які допоможуть кремлівським політичним реваншистам стерти Українську державу із карти світу або істотно обкарнати її територію. Але якщо Україна капітулює, то хто ж може гарантувати, що на цьому домагання Росії закінчаться?..
