Блог | Ідеальна Україна
Два українські майдани, Помаранчева революція і Революція гідності – це лише начерк до майбутнього України. Це пролог до Ідеальної України в майбутньому. Менталітет української нації засвідчує, що іншого просто бути не може. Можливо, це важко осягнути на життєвому рівні, але на рівні філософії буття все доволі просто. Україна – обрана Богом земля, яка, пройшовши через найважчі випробування, просто зобов’язана стати Ідеальною, прикладом і дороговказом для інших країн, які хоча й належать до так званої цивілізації, але за своєю філософією буття залишилися в первіснообщинному ладі, де панує влада сильнішого.
Ментальність українця щонайбільше відповідає поняттю "ідеального". Ідеальна Україна – це не відірвана від життя держава, яка не має майбутнього і взагалі права на існування. Навпаки. Не може бути нічого більш життєвого, ніж ідеальне. Воно не вимірюється прожитковим мінімумом чи тривалістю життя, показниками росту економіки чи ВВП на душу населення. Взагалі ідеальне не можна помацати руками – як не можна цього зробити з мужністю і героїзмом, відданістю своїй Батьківщині й усвідомленням того, що заради неї готовий віддати своє життя.
Шлях України в Європу виявився трагічним. І все тому, що українці не сприйняли євразійської доктрини Путіна. "Кто не с нами – тот против нас" – вкотре спрацював сумнозвісний сталінський принцип. Українську націю автоматично віднесли до ворогів "русского мира". "Враг будет разбит, победа будет за нами!" – волає з минулого голос Сталіна. Опинившись між молотом і кувалдою, між цивілізованим світом і дикою азійською ордою, Україна взяла на себе велику місію. Саме від України зараз залежить майбутнє людства. І це та ідеальна проблема, розв’язати яку здатна лише Україна.
За великим рахунком, перебудувати Росію можна, лише знищивши її. І мова йде насамперед не про фізичне знищення держави, що в нинішніх умовах було би найпростішим, якщо ми хочемо зберегти земну цивілізацію. Неможливо й ось так просто знищити ідею "русского мира" й євразійську ідею, яка з неї випливає. Це все викидні великодержавної шовіністичної ідеї, притаманної Росії упродовж багатьох століть. З ідеями та їх носіями вартує боротися лише тоді, коли це загрожує твоєму життю. Якщо ж говорити про ідеальне, світову будову, то ці ідеї та їхні носії не вартують уваги в цивілізаційному вимірі.
Ідеальне – не означає нездійсненне. Як нема ідеальних людей, так не буває ідеальних держав чи філософій. Ідеальне – це не результат, а процес. Якщо зупиняється процес, то ідеальне вмирає. Як умирають люди, держави, філософії. Проте саме прагнення до ідеального й тримає в тонусі планету Земля, не дозволяє їй розслабитися, зійти з розуму чи змінити вісь нахилу. Процес ідеального – безкінечний у просторі й часі. Він не лише поступальний. Історія знає чимало періодів, коли ми робили багато кроків назад, а потім героїчно долали зусилля, народжені власною недалекоглядністю, й здобували нові висоти в розвитку людства.
Перед Україною стоїть потрійне завдання. Насамперед треба вистояти самій і не дозволити ворогу розшматувати наші землі. По-друге, разом з цивілізованим світом слід облаштувати Росію, не дати їй змоги спопелити планету Земля. І, нарешті, слід переформатувати ліберальну й космополітичну Європу, повернути її до християнських цінностей. Це ідеальне надзавдання для України.
Як не дивно, найбільш проблематичним на даному етапі є виконання першого пункту. І не тому, що російська армія сильніша. Найбільшим ворогом для України є внутрішні проблеми. Просто сказати: корупція роз’їдає Україну. Слід усвідомити, що смертельні метастази здатна подолати не хіміотерапія, а ідеальна віра в Бога. У даному випадку кожний українець повинен усвідомити, що він не просто обрав президента чи міського голову, депутата того чи іншого рівня. Він насамперед несе відповідальність за свій вибір. Інакше станеться те, що було з Ющенком, з якого зробили месію, але не взяли на себе відповідальність за його діяльність чи, вірніше, бездіяльність.
Кожний українець повинен плекати в собі ідеальне. Це не просто відповідальність за те, з ким живеш чи кого обрав. Це насамперед розуміння місії України в цивілізованому світі, а звідси – й корегування своїх помислів, поведінки, слів і вчинків. Без такого ідеального переосмислення буття, причому в масштабах і рамках усієї нації, годі сподіватися на цивілізаційний прорив у цілому.
Облаштування Росії можливе лише тоді, коли незворотним стане розв’язання проблем усередині самої України. Це лише зараз здається, що Росія – гігант, монстр, якого годі зрушити з місця. Щезали цивілізації, імперії, зник, як дурний сон, Радянський Союз. Якщо раніше це були трагедії, то тепер зникнення Росії перетворюється на фарс. Єдина біда, щоби цей фарс не виявився кривавим.
Коли я кажу про облаштування Росії, то зовсім не маю на увазі солженіцинську формулу щодо облаштування України. В Росії мало змінити правителів, а тим більше - менталітет нації. Але на прикладі німецької фашистської і постфашистської держав можна цивілізаційним методом це зробити. Не такий страшний Путін, як його малюють. Набагато страшнішими є ті, хто сліпо йому вірить і в угарі ура-патріотизму готові хоч сьогодні спопелити планету Земля. Але їхній раж моментально зникає з усуненням носія. Тому відхід Путіна з політичної арени є необхідною, але не вирішальною умовою облаштування Росії. Як досі совок живе в душах абсолютної більшості росіян, так і сталінізм у путінській модифікації ще довго труїтиме нам життя. Подолання сталінізму-путінізму – ось основна мета облаштування Росії.
Переформатування ліберальної й космополітичної Європи, наскрізь просякнутої відсутністю ідеального, є чи не найважливішим надзавданням, яке Україна звалила на свої плечі. Входження України в Європу – це не лише гра за європейськими правилами, де гору беруть права людини, але й насамперед внесення християнських цінностей, без чого переформатування континенту практично неможливе. Цивілізаційна місія України в Європі якраз у цьому й полягає.
Триєдине завдання не розчленоване в часі. Його треба виконувати одночасно. Просто на кожному етапі слід надавати чомусь пріоритет.
Ідеальна Україна неможлива без ідеальної Росії, Європи та й усієї планети Земля загалом. Це зрозуміло. Ідеальне – як вагітність: або є, або нема. Не можна бути більш ідеальним чи менш ідеальним. Злодій, який украв гривню чи мільйон доларів, – усе одно злодій, хоча, звичайно, суспільна небезпека другого набагато більша, ніж першого. І все-таки Україна, якщо хоче досягти успіху в цивілізаційному вимірі, має бути більш ідеальною, ніж Росія, Європа та всі інші країни планети Земля. Наше ідеальне надзавдання - бути гідним прикладом для всіх, вести за собою, розчищати завали, будувати нове.
Разом з тим ніхто не відкидає посередницьких функцій України між Росією та Європою (я свідомо виношу за дужки Сполучені Штати Америки, бо це окрема тема для розмови). З одного боку, ми розуміємо увесь тягар відповідальності, який упав на Україну в зв’язку з імовірною можливістю повномасштабної війни Росії проти нас. З іншого боку, це посередництво накладає більше зобов’язань, ніж прав. Саме Україна, а не Європа вже давно зрозуміла, до чого можуть призвести агресивні наміри Росії. І Крим чи якісь інші територіальні землі України можуть видатися ягідками порівняно з європейськими територіальними квіточками.
Керівництво України як мантру повторює заклик, що нам потрібно здійснити економічні реформи, і тоді Крим й Донбас самі потягнуться до нас. Ніхто не сперечається. Але ці реформи ще треба провести, а не просто казати про їхню необхідність. Все більше виникає сумнівів, що олігархи здатні на реформи. Адже реформи – це не просто затягування пасків, а жертовність. Якщо українці готові на жертовність, то чи готові до цього олігархи?
Куди важливіше щоденно вносити ідеальне в наше життя, наповнювати його українським сенсом, виробляти українське мислення в кожному українцеві. Адже навіщо нам в Україні бліда копія Росії? На своїй землі ми маємо жити за своїми правилами, за своїм менталітетом.
Посередницька місія України між Росією та Європою ще довго триватиме в просторі й часі. Це не просто стримування Росії, взяття на себе основного удару, захист Європи від прямої дії путінізму. Завдяки цьому ми маємо шанс із об’єкта геостратегії стати суб’єктом, диктувати свої правила, втілювати в життя своє бачення світобудови. До авторитаризму й монополії на владу це не має жодного стосунку. Мова йде про цивілізаційні виміри, християнський спосіб життя.
У зв’язку з цим важливим є те, хто керує Україною зараз і керуватиме нею в недалекому майбутньому. Мабуть, зайве говорити, що це мають бути християни, глибоко віруючі люди, які не просто ходять до церкви й дотримуються релігійних обрядів. Вони повинні мати ідеальне мислення, бачити далі й більше, ніж простий смертний, розраховувати на багато ходів уперед. А, головне, не просто безмежно любити Україну й мати готовність віддати за неї життя, а зробити все можливе й неможливе, аби Україна стала цивілізованою країною, щоби за нею звіряли свій шлях інші держави.
Ідеальна місія України є божественною й містичною. Чим більше українців усвідомлять це, тим швидше ми наближатимемося до свого ідеалу в цивілізаційному й християнському значенні цього слова. Існують десятки й навіть сотні способів розв’язання тієї чи іншої проблеми, виходу із кризи, припинення війни і таке інше. Але без ідеального в голові, без розуміння того, що саме ідеальне є носієм і двигуном прогресу, не можна нічого зробити.
Україна просто приречена на те, аби виконати свою ідеальну місію. Кожний українець має стати характерником, аби виправдати Боже сподівання.
