УкрРус

Прем’єріада. Частина 3. Принцип відсутності принципів

Читати українською

Гучні скандали останніх днів не вплинули на основний вектор зусиль влади – спроб вирулити із парламентсько-урядової кризи, яка затягнулась до непристойності, втративши увесь свій можливий конструктив.

Попри все, судячи з прискорених темпів клонування та тушкування, інформаційних вкидів щодо шаленої підтримки пана Гройсмана, за допомогою яких БПП та НФ тужливо намагаються досягти сакральної відмітки в 226 голосів (сьогодні кажуть вже про цифру у 240 "багнетів"), на наступному тижні ця чергова мильна #перемога під назвою "Хоч яка-небудь коаліція", завершиться. Після чого відбудеться блискавична прем’єріада. Адже нова депутатська популяція виводиться в лабораторії АП не тільки суто з метою подарувати президентському фавориту Гройсману омріяну посаду, а є відчайдушною спробою відтягнути дочасні вибори, які однозначно матимуть для усієї владної верхівки негативні результати.

Проблема "двох міліціянтів"

Ці два етапи чергового "реформаторського прориву" цілком прогнозовані. А от яким буде третій (і найважливіший!) – формування нового кабміну? Однак саме склад уряду у всій цій історії є найважливішим. Йдеться про людей, які начебто допомагатимуть новому прем’єру реалізувати амбітний план (#житипоновому, версія 2.0). Гройсман при кожній нагоді виголошує мантри про намір здійснити економічні перетворення, на які не спромігся Арсеній Яценюк із своїм розпіареним "спецназом реформ". І навіть робить достатньо ризиковані заяви, що в його кабміні будуть "абсолютно нові люди".

Ці заяви можна вважати скоріше за все, спробою видати бажане за дійсне. Бо перші "інсайди" щодо складу наступного кабміну демонструють, що стара, як "нова коаліція", кадрова проблема залишиться актуальною.

Двічі, попри волання Яценюка про "ніяких квот!", склад Уряду формувався саме за старими принципами. А в якості прикриття фігурували в асортименті грузинські реформатори, раніше нікому не відомі видатні литовські підприємці та американські фінансові генії українського походження із абетками від МВФ.

Результати діяльності теперішнього уряду у їх складі нагадують старий анекдот про двох міліціянтів. До них підходить іноземний турист та щось запитує англійською. Вони, звичайно, ніц не розуміють. Той переходить на французьку, італійську, іспанську... Коли турист розчаровано відходить, один міліціянт каже другому: "Бач, Миколо, яка освічена людина, скільки мов знає!". На що колега філософськи відповідає: "Ну, і що це йому дало?"

Запрошеним начебто "з-закордону" міністрам, як бачимо, також нічого не дали ані західна освіта, ані досвід, ані теоретичні знання того, як треба "робити реформи". Навіть з помпою надане громадянство – не допомогло.

На граблі "поперєдніка"

Заради розуміння принципів, за якими було сконструйовано два склади Уряду з 2014 року, можемо ранжувати персони міністрів на такі умовні групи.

- "Квотники": люди (переважно з депутатів), які попали на посади за результатами політичних торгів. Фах, освіта, досвід – значення не мають.

- "Президентські": люди, яким довіряє особисто глава держави – бізнес-партнери, підлеглі, родичі. (Вперше в історії управління державою "під кума" було навіть створене нове міністерство). Фах, освіта, досвід підпорядковані особистій відданості.

- Ставленики фінансово-промислових груп, камуфльовані під "молодих реформаторів" (це, деякою мірою, новація). До фаху, освіти, досвіду вимоги специфічні – лобіювання фінансових інтересів "хазяїна".

- Єдине, чим вирізняється останній склад кабінету міністрів – наявністю в ньому "не безоплатних волонтерів" - залучених іноземних фахівців, які начебто знають, як робити економічні дива. Своєрідну "відповідальність" за цей крок взяв на себе глава АП пан Ложкін, який визнав у своєму нещодавньому бестселері, що то була його ідея.

Судячи з останніх рухів пана Гройсмана, він не опирається саме таким підходам. Бо в складі нового уряду, подейкують, будуть навіть так звані "кочевники", - блукальці з інших владних крісел у пошуку чи то подальшого кар’єрного росту, чи то більш перспективно-прибуткових посад. Принаймні соцмережами вже шириться гомеричний сміх з приводу перспективи того ж очільника АП пана Ложкіна зайняти крісло економічного віце-прем"єра та міністра економіки – із дипломом по спеціальності "русский язык и литература". А ще уявимо собі Мінздрав під орудою іншого вихідця із АП – Шимківа, який реформуватиме систему охорони здоров’я, маючи фах в галузі радіоелектроніки. Може це дещо краще, ніж те, що охорону здоров’я віддали б "президентському дипломованому лікарю" Олексію Гончаренку... Однак точно не найкраще.

Отже, навіть попри те, що урядові кандидатури лише в стадії обговорення, кадровий принцип зрозумілий. Тож кажучи про "абсолютно нових людей", Гройсман мав на увазі не те, що всі подумали, а чергове тасування наявної чиновничо-політичної колоди.

Щодо залучення "волонтерів" - майбутній прем"єр вже анонсував можливу участь в наступному уряді колишнього віце-прем"єра та глави мінфіну уряду Словаччини Івана Міклоша. Але у цьому плані, чим далі в ліс, тим більше дров.

"Формула Абромавичуса": в усьому винна невістка

Але прізвища тут взагалі-то другорядні. Бо без зміни принципів та підходів до формування чергового "спецназу реформаторів", якість їхньої роботи не відрізнятиметься від тої, яку продемонстрували новітні "попередники". Що вже казати про результати діяльності "договірних" міністрів, коли навіть "креатив" глави АП виявився пшиком?

Скажімо, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі відзначився хіба що тим, що витрачав більше часу на писання заяв про звільнення, ніж на спроби реформувати систему. Ба навіть плану реформи не запропонував. Медицина у занепаді, жодного прогресу чи хоча б натяку на нього не спостерігається. Прогрес спостерігається хіба в кишенях мінздравських кадрів, та їх пропозиціях розглядати лікарняні заклади, як прибуткові підприємства, а також розробкою цікавих ідей щодо повсюдного вивільнення приміщень закладів охорони здоров’я з подальшими комерційними вигодами для авторів цих цікавих ідей. Для знаючих людей дуже вже нагадує "передовий" грузинський досвід.

Міністру фінансів Наталії Яресько армія пропагандистів Банкової старанно робила імідж "технократа". В результаті країна отримала "технократичний" Податковий кодекс, що майже остаточно придушив і без того конаючий малий та середній бізнес. Доречно згадати і передачі до ВР річних бюджетів із нехтуванням будь-яких конституційно-законодавчих розумних термінів. Очевидно, аби депутати не встигли вивчити цей антинародний документ і голосували "як скажуть" у кожному разі. Ну, а питання реструктуризації боргів України, як на мене, надалі вимагатиме взагалі міжнародного кримінального розслідування.

Міністр економіки Айварас Абромавичус також проявив себе не економічними реформами, а заявами про "політичний тиск", зробленими чомусь аж через майже півтора роки своєї роботи. Натомість він теоретично обґрунтував неможливість здійснення реформ! Ще коли? Рік тому, виступаючи в Інституті Петерсона в Вашингтоні, Айварас Абромавичус виголосив революційну за духом теорію неможливості здійснення економічних реформ в Україні: "Тимошенко вважає, що держслужбовці повинні отримувати зарплатню менше ніж 600 доларів… І для мене залишається загадкою, як можна подолати корупцію з таким рівнем заробітної плати. Очевидно, цей популізм і є перешкодою (для реформ), яку важко подолати". (Формула, без заперечень, універсальна. Гройсману також заважає нині сколотити коаліцію Тимошенко. А хто ж ще?...) А ще думаю, що пан Абромавичус не виконав (на щастя!) свого основного завдання – задешево не тільки розпродати, а й скупити стратегічні об’єкти в державі, адже саме на питаннях керування активами він спеціалізувався, працюючи в бізнесі попередні роки в Україні.

Давайте визнаємо, що ані Абромавичуса, ані Яресько ніхто по далеких закордонах не шукав. Обидва "видатні реформатори" виявились повними неофітами у фінансово-економічних перетвореннях України тому, що… не є в цьому фахівцями. І на Заході, попри потуги створити їм німб досвідчених реформаторів, про них мало хто чув. Під виглядом піару щодо економічних "месій" в теперішній Кабмін потрапили західні бізнесмени, що торгували активами українських підприємств. При цьому вони весь цей час (Яресько – 20 років, а Абромавичус – майже 10) не виявляли бажання взяти українське громадянство. Зробили це, тільки спокусившись на дуже впливові посади.

"Формула Гройсмана" - заважає… Конституція!

Отже, не було ніякого "спецназу реформаторів". Була чергова окупація виконавчої влади України великим бізнесом. У тому числі тепер і іноземним. Бо урядовці, отримавши українське громадянство (за 1 день, або близько цього), увесь час залишалися і громадянами своїх країн. І досвід їхньої діяльності показує помилковість тактики, авторство якої приписує собі відомий письменник Б.Є.Ложкін.

Сьогодні Гройсман, схоже, збирається наступити на ті ж граблі. Однак пішов далі. Бо вже навіть не вважає за необхідне напускати того туману з українським громадянством іноземних громадян в уряді. Даруйте мені за тавтологію. У притаманній йому останнім часом манері пропихування сумнівних, з точки зору Конституції, рішень. Вже напівспікер, ще недопрем’єр минулого тижня запропонував законопроект, яким прямо дозволяється займати протягом року керівні посади в органах виконавчої влади України особам, які вже не мають навіть наміру брати українське громадянство. Маю на увазі можливу участь в наступному уряді колишнього віце-прем"єра та главу мінфіну уряду Словаччини Івана Міклоша. Начебто той погодився попрацювати під керівництвом Гройсмана міністром фінансів, але за умови збереження громадянства своєї, а не нашої країни.

Пану Гройсману знову все вперше. Тому, мабуть, йому не відомо, що відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, лише громадяни України мають право на управління державними справами та користуються рівним правом доступу до державної служби? Як, до речі, і в будь-якій іншій державі, що поважає себе, або принаймні намагається такою бути…

До речі, теперішні заяви пана Міклоша (озвучені у інтерв’ю виданню "Новое время") щодо готовності очолити Мінфін, але за умови збереження словацького громадянства, певним чином дисонують з його ж позицією ще у 2014-му році, коли коментуючи "Європейській правді" ідею залучення на міністерські пости іноземців, сказав наступне: "Мені не здається, що це хороша ідея. Такі люди можуть бути радниками або консультантами, але міністр – це політична фігура. Тому це має бути українець, можливо, той, що тривалий час жив за кордоном, працював там, але обов'язково громадянин України". Тепер очевидно він свою позицію змінив?

У зв’язку з цим мене цікавить, якщо людина не вважає за необхідне виконувати Конституцію України, то як він може наполягати на реформаторському та антикорупційному характері майбутнього уряду, чи тим більше працювати таким чином? Ми розуміємо, що кожен реформатор має проявити волю, наполегливість та устремління здійснення змін, але ж не в порушення Конституції! До того ж, не зрозуміло у чому полягає його видатна роль реформатора? Він з лютого 2015 року є радником міністра фінансів України Наталії Яресько. А за цей період позитивних результатів роботи міністра фінансів суспільство не відчуло.

Пошук із заплющеними очима

Скидається на те, що ключем до такого, без перебільшення, юридично-правового нігілізму, саме і є питання повної відсутності у деяких представників влади поваги до власної держави та її людей. Бо з самого початку ідея залучити "розуми" з-за кордону, свідчить про зашкалююче бажання привити комплекс меншовартості українському люду.

Якщо хтось вважає, що в Україні бракує високого рівня фахівців-практиків або науковців, які б могли зайняти міністерські пости та зрушити з місця машину необхідних реформ, це означає тільки одне: їх не там шукають! Шукати їх суто серед депутатів, які є відданими президенту або владі у цілому – це заняття безглузде. Нічого "абсолютно нового", якщо користуватись лексикою пана Гройсмана, тут вже не відшукається.

…А прикривати старі квотні принципи за допомогою принципу відсутності принципів – шлях ще більш хибний. І це не прикриєш вкотре фішкою закордонного фахівця.

Тож не дивуймося, коли прем’єрство пана Гройсмана, рух до якого він починає з нехтування Конституцією та наскоком на старі граблі, супроводжуватиметься хіба що струсами повітря про фейкову боротьбу із корупцією.

Та й загалом швидко завершиться під галас чергового пошуку винуватих "гібридних ворогів".

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги