УкрРус

Замах на гонор

Хвиля ненависті і ксенофобії вихлюпнулася на відому польську письменницю Ольгу Токарчук, яку дуже добре знають в Україні. Адже було видано у нас біля десятка її книжок.

За останню свою книжку "Книги Якова" вона отримала престижну премію Nike. І от 5 жовтня, даючи з цієї нагоди інтерв’ю для телебачення, письменниця наразилася на атаку тролів, яка переросла з безглуздої ненависті до загрози вбивства.

Слова Ольги Токарчук були гострими, але подібні висловлювання лунали й раніше і не лише з її вуст. Однак тільки зараз вони викликали такий резонанс. "Ми вигадали історію Польщі як толерантної країни, відкритої, як країни, яка не заплямилася нічим поганим стосовно своїх меншостей, – сказала письменниця. – Тим часом ми робили страшні речі як колонізатори, національна більшість, яка придушувала меншини, як рабовласники чи вбивці євреїв".

Після цього на безлічі форумів і сторінок у Facebook сипонули погрози. Власник обмінного пункту у повіті Нова Руда, де живе Токарчук, запропонував на своїй сторінці: "Може, хтось би її провідав" – і подав назву села.

На сторінці Новорудських Патріотів з'явилася засторога, що Токарчук ніколи не почуватиметься безпечно у своїй країні. На її адресу полетіли образи "жидівська шмата" і "українська курва". Незабаром це цькування розлилося по всій країні. Серед прокльонів і лайки вигулькнули і погрози вбивства.

"Прошу попросити вибачення у поляків", – вимагає у своєму відкритому листі до Токарчук журналістка Івона Конечна, при цьому підкресливши, що належить до військово-поліцейської родини. На її блозі лунає заклик від аноніма: "якщо хтось має бажання, то зрадниця незабаром буде доступна публічно, і наплювати в писок цій брехливій бабі вартує навіть 1000 злотих штрафу". Далі йде інформація про авторську зустріч Токарчук.

Серед армії люмпену й звичайних маргіналів, які приєдналися до переслідування письменниці, бачимо й людей не останніх у польському середовищі. Так Мацєй Сьвірскі, колишній віцеголова Польського Пресового Агентства, називає письменницю "хворою на голову" і вважає, що вона своїм контроверсійним висловлюванням хоче підняти продаж книжки. Тому він закликає слати протести на адресу видавництва і безпосередньо письменниці на ФБ. Багато хто відгукнувся на цей заклик.

Ольга Токарчук справді має українське коріння. Цього виявилося достатньо, щоб вимагати тепер від неї розплати за злочини, які гіпотетично могла здійснити її родина, "і не висловлюватися за мільйони найсправедливіших поляків, які рятували євреїв, нерідко наражаючи своє власне життя". А нагорода Nike – це, мовляв, не є жодною заслугою, бо присудила її сіоністська, антипольська "Gazeta Wuborcza".

Правда однак завше має два кінці. І правдою є те, що поляки рятували багато євреїв, але є також правдою жахливий випадок у Єдвабному, коли у липні 1941-го року поляки й білоруси живцем спалили місцевих євреїв у стодолі. Цей факт усім добре відомий, але згадувати про нього нікому не хочеться.

Нагінка на письменницю перейшла у заключну фазу, апогеєм якої став заклик до судового процесу і вигнання з країни.

Немає сумніву, що уся ця кампанія лише спочатку була стихійною, бо вже за кілька днів вона стала керованою, а для її успіху було мобілізовано з національно-консервативного середовища сотні і сотні оплачених тролів.

Сама Токарчук була здивована: "я сказала лише те, що віддавна повторюю на авторських зустрічах. Бувало, що мої слова викликали дискусію, але дуже рідко, щоб хтось встав і вийшов. Був момент, коли я серйозно злякалася. Сьогодні я бачу в цьому явищі підтвердження мого діагнозу – міф багатокультурної Польщі розприснувся, і увиразнилася ненависть до чужинців. Історію у нас зацукровують, а кожен, хто пробує засумніватися в однодушному її баченні, трактується як зрадник. У багатьох коментарях мене звинуватили в тому, що я жидівка чи українка, і мої дідусі творили банди УПА. Уперше в житті закинули мені, що я не полька, мене вилучили зі спільноти".

Незабаром письменниця звернулася до своїх читачів зі сторінки ФБ і зауважила, що вона "не сказала нічого, що було б невідоме історикам", нагадавши про те, як шляхетська Річ Посполита здійснювала планову колонізацію Волині й решти України, як на очах зростали володіння і маєтки шляхти. А водночас відбувалося жорстоке насилля над підвладними селянами, фактично "різновид невільництва". Крім того, "попри безліч прикладів доблесті поляків під час війни, було багато випадків байдужості, а також індивідуального і колективного насилля, яке провадило до загибелі жертв. Ми знаємо такі факти з документів, які кожен може прочитати. На жаль їх чимало. У житті я не зазнала стільки масованої ненависті, скільки за ці три дні".

Випадок з Ольгою Токарчук не поодинокий у світовій літературі. З недавніх цькувань можемо згадати Салмана Рушді й Орхана Памука. Турецький письменник нагадав про геноцид вірменів і цього було досить, аби вся Туреччина закипіла, як у казані.

Мабуть, така реакція притаманна народам, які почуваються незатишно на історичній сцені і ревнують до успішніших народів, вважаючи, що їх недооцінили. Бо, скажімо правдиві описи терору, який влаштували англійці у Південній Африці щодо бурів, створивши перші в історії концентраційні табори, не викликав схожих цькувань. Серед авторів, які написали правду про ці події були Генрі Райдер Гаґґард, Вінстон Черчіль та Артур Конан Дойл.

Не має сумніву, що якби український письменник посмів написати про наші національні виразки і болячки, це теж могло б викликати певне обурення. Але воно, вочевидь, не було б настільки одностайним і масовим. Хоча, мушу сказати, що й мене грішного на початку 90-тих років газета "За Вільну Україну" обізвала "жидом" і звинуватила у приниженні українського народу. Правда, то ще не була епоха інтернету, і її крик душі розчинився у жалюгідному накладі цієї газети. А трохи згодом те саме прозвучало уже на сайті "Тризуба". Але й тут це був такий собі пук у калюжу.

Гадаю, що українці не є настільки ранимими, як поляки, не тому, що здоровіші духом, а власне тому, що не доросли ще до періоду одностайності – від слова "стая". Українець ніколи не був лише українцем, а завше був членом якоїсь партії, регіону чи конфесії, які розділяли сильніше, ніж розділяє приналежність до нації. Поляк, навіть комуніст, завше залишався поляком. Тому комуніст Кваснєвський виявився президентом, який намагався працювати для Польщі, а комуністи Кравчук і Кучма жили для себе і для свого оточення.

А відтак усілякі небилиці, які плів Бузина чи плете Толочко, залишаються на маргінесі. На сайті Медведчука вільно публікуються куди страшніші звинувачення на адресу українців, аніж ті, що висловила польська письменниця. І нічого. А мої численні статті про це так залишалися теж пуком в калюжу.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги