Блог | Чим загрожує Україні конфлікт у Мукачевому
Якщо описати "мукачівську проблему" одним абзацом, то засилля зброї у суспільстві, наявність людей з навиками участі у бойових діях, та відсутність у суспільстві бачення механізму досягнення справедливості законними методами, - це перетворює кожну конфліктну ситуацію в Україну на маленьку порохову бочку. Сьогодні територія України – це десятки тисяч, а то й мільйони таких "порохових бочок". Проблема в тому, що ефект від їх детонації руйнує не лише схеми надприбутків, але й забирає життя людей. Людей, які до цих схем можуть і не мати ніякого відношення.
Як і в усіх злочинах, пов’язаних із політикою, того, хто був насправді винен у мукачевському конфлікті, ми не взнаємо ніколи. Тобто, розкриття злочину чи "призначення" винних – це обов’язково відбудеться. Не буде лише згоди всього суспільства щодо результатів розслідування. Одні й далі будуть підтримувати "Правий сектор" як поборника справедливості, а інші – клеймити його як "організоване злочинне угруповання".
Проблема полягає значно глибше, ніж конкретний конфлікт у Мукачевому. Йдеться про втрату легітимності, втрату довіри до держави та її силових органів. І ця проблема виникла не сьогодні. Десятиліттями силовикам нав’язувався імідж "бандитів у формі". Нібито вони повально, як і політики, слугували інтересам фінансових груп. Десятиліттями поняття "дах" карбувалось у нашій свідомості як нормальне явище для досягнення цілей.
Зрозуміло, за таких обставин, той хто відчуває "непереборне внутрішнє прагнення" добитись справедливості, буде відстоювати і правду, і силу. Біда лише в тому – що свою правду. Своєю силою.
Держава втрачає свою монополію на визначення, що є справедливість. А відповідно – вона втрачає і монополію на легітимне насилля. І цей вакуум буде заповнюватись кимось іншим. В тому числі й бійцями "Правого сектору". Бійцями, які діятимуть з переконаннями, що правда на їх боці.
Тому є два варіанти:
А) держава застосовує всі важелі для того, щоб повернути собі право на легітимне насилля, - через проведення справжніх реформ, через системну інформаційну політику, через справедливість для усіх. Або ж
Б) до нас приходять "варяги" (прошені чи на танках – це не має значення) і легітимність єдиного центру на визначення справедливості та застосування насилля відновлюється. Проблема в тому, що в "плані Б" відсутня Україна як держава.
Це якщо у цілому. А якщо конкретно, - то створення внутрішньої збройної опозиції та збільшення жертв внутрішньої війни навряд чи входить в інтереси влади й членів "Правого сектору". Це входить тільки у плани тих, кому потрібна слабка недодержава. Проблема в тому, що "плану Б" може підігравати і одна, й інша сторона конфлікту.
Власне, якби щось схоже на мукачевський конфлікт відбулось в Росії, то можна було б однозначно стверджувати про наступне посилення каральних акцій щодо опозиції та посилення ролі силовиків. Але подібні протистояння відбуваються в країні, де, практично, відсутня єдина силова вертикаль. Тому, навіть якщо потуги до її створення і спостерігатимуться, то вони гальмуватимуться іншими фінансовими та політичними силами. Країна "трьох гетьманів" приречена на демократію. Питання в тому, щоб це зрозуміли і серед народу, і серед тих, хто вважає себе його елітою. І в тому, скільки крові проллється до усвідомлення цієї аксіоми.
У 2004 році саме з Мукачевого розпочались "війна виборів", що пізніше вилилась у Помаранчеву революцію. Не хотілось, щоб нова "мукачевська війна" вилилась у громадянське протистояння по всій Україні. Щоб у гонитві за власною справедливістю голови клали тисячі наших громадян. В тому числі - й не свої голови.
