УкрРус

Горбулін і Марчук важливіші за Медведчука

Після засідання контактної групи в Мінську головна увага, звичайно ж, була прикута до появи Віктора Медведчука в якості одного з українських переговорників. Медведчук - це завжди цікаво, але якщо вже говорити відверто, то рішення про його представництво в одній з робочих груп це всього лише легалізація постійної присутності колишнього голови адміністрації президента в процесі обміну полоненими і заручниками, пише Віталій Портніков для espreso.tv.

Цієї присутності ніхто ніколи не приховував - і вона неминуча, тому що в цьому процесі Медведчук необхідний насамперед російській стороні і особисто Володимиру Путіну, який все ще сподівається не києм, так палицею прилаштувати свого вірного соратника в українську політику.

Для мене ж набагато цікавішим є не Медведчук, а Володимир Горбулін та Євген Марчук. Їхня присутність в робочих групах - вірна ознака того, що переговори стають саме переговорами, а не просто обміном позиціями. При цьому російське представництво також забезпечено високопоставленими чиновниками. І ясно, що розмовляти доведеться саме з ними, а не з безглуздими маріонетками з "ДНР" та "ЛНР", які здатні зникнути в будь-яку мить - як тільки цього захочеться Путіну.

Я багато років був свідком переговорного процесу, учасниками якого були Горбулін і Марчук. Насамперед - переговорного процесу з Росією. Потрібно пам'ятати, що спроби обмежити українську суверенність почалися не за Путіна, а за Єльцина. А після обрання президентом України Леоніда Кучми виникла спокуса перетворити Україну в колонію Москви - це завдання було фактично вирішено тільки за Януковича. Те, що при Кучмі нічого подібного не сталося - в усякому разі, до початку історій зі зникненням Гонгадзе і "Кольчугою" - неабиякою мірою заслуга таких чиновників, як Горбулін і Марчук.

Після зникнення Гонгадзе росіяни вже господарювали в Україні, як у своєму задньому дворі, в адміністрації президента з'явився Медведчук, в телевізійному ефірі - Кисельов. І тільки Майдан 2004 року призупинив процес знищення української державності.

Але 1994 року Горбуліну і Марчуку вдалося позбутися московських помічників Кучми, мінімізувати вплив Табачника і почати непростий переговорний процес з Москвою. При цьому варто пам'ятати, що цей процес йшов при президенті, що експлуатував свою "проросійськість" - і все ж таки росіянам доводилося йти на поступки і визнавати суверенні права України.

Весь час перебування Горбуліна в РНБО Москва намагалася його "врівноважити" зрозумілими собі людьми - саме з цим було пов'язано посилення позицій заступника Горбуліна Олександра Разумкова. Марчук взагалі викликав неприховане роздратування. Тодішній посол Росії в Києві, блискучий радянський дипломат Юрій Дубінін в розмові зі мною називав Марчука одним з найсильніших і жорстких переговорників за всю свою кар'єру - а в українську столицю Дубінін приїхав незабаром після роботи у Вашингтоні.

Справа навіть не в здібностях. Справа - у розумінні менталітету. Росією керують радянські чиновники - а їхня психологія зрозуміла і для Горбуліна, і для Марчука. Звичайно, у росіян завжди є можливість воювати, а не домовлятися. Але якщо вони підуть дипломатичним шляхом - нашим переговорникам вони програють.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги