УкрРус

"Не бий на сполох в невідлитий дзвін"

  • "Не бий на сполох в невідлитий дзвін"

Слова, обрані для назви цієї статті, належать геніальній українській поетесі Ліні Костенко. Вона, як і інші її колеги по перу, прекрасно розуміє вагу кожного використаного слова. Чого, на жаль, не скажеш про наших політиків. Справжні справи даються їм важко, тож слід якось надолужувати невикористану в роботі енергію. Розкидатися гучними словами, не особливо замислюючись над їхнім змістом, стало одним із невід’ємних елементів політичної діяльності. Зроблену справу політик називає "подвигом", про невиплачену зарплату робітникам на підприємстві скаже "геноцид", про неприбраний сніг на вулиці – "колапс", "катастрофа", назвавши в прес–релізі ім'я дрібного чиновника–злодюжки, оголосить це "люстрацією". Така постійна гіперболізація призводить до знецінення слів, навіть найпотужніші з них втрачають сенс, свою значущість і більше нікого не надихають, не лякають, не вражають. Таким чином політики самі себе позбавляють найважливішої зброї, вживають дедалі більш крикливу лексику, з надією потрапити на перші шпальти, але від чого їх чують іще менше.

Кілька тижнів тому під час Шевченкових днів опозиціонери оголосили не мало не багато, а народне повстання. Звичайної акції протесту їм виявилося недостатньо – її оголошення прозвучало б надто буденно. Тому в пориві ораторської пристрасті дійшли до всенародного повстання. Проте після його оголошення ніхто не створював штабів, які мали би підтримати та спрямувати розпалений ораторами народний гнів. Ніхто не вів за собою народ на штурм державних установ, йдучи в перших рядах, щоб першому відчути відповідь влади. Ніхто не оголошував себе новою владою, доводячи свою легітимність рішучістю та масовою підтримкою народу. Ніхто не ставав на барикади – справжні, а не словесні. Ті, які мали би стати острівком свободи, не підконтрольним владі, маленьким, але вартим смерті заради принципу (згадайте "Знедолених" Віктора Гюго). Не кажу, що все це треба було робити після 9 березня. Але саме такі дії називаються повстанням.

Україна знала повстання. Від селянського опору колективізації на Наддніпрянщині у 20-х, збройного опору всім видам окупантів під час Другої світової на Західній Україні до повстань в таборах, здійснених за переважної участі Українців, які розвалили ГУЛАГ. Врешті, масовий ненасильницький національно–демократичний рух кінця 80–х призвів до здобуття незалежності.

Один із лідерів Норильського повстання, учасник визвольного руху Степан Семенюк говорить: "Нашою зброєю була правда". Щоб бути щирим, щоб зачепити серце і розум, не можна розкидалися сильними словами. Для українців, які знають минуле (а воно зачепило сотні тисяч родин), такі слова – не просто роз'яснення значення, взяте зі словника чи Wikipedia. Ніхто не застрахований, що колись доведеться-таки закликати до справжнього повстання, і не хотілося б, щоб у наших земляків формувалося уявлення про нього як мляву акцію протесту, з обов’язковою участю бодай певної кількості проплачених прапороносців. Навіть, якщо не читати багато книг, у дитинстві всі встигли почути казки. Тож нагадаю про хлопчика, який надто часто заради розваги кричав "Вовк!", допоки не дочекався сірого з лісу.

Схоже, Помаранчева революція 2004 року зіграла злий жарт із деякими політиками. Багато із них, попри те, що найбільше скористалися нею для кар’єрного росту, мали дуже далеке відношення до її підготовки. Революція стала для них приємною несподіванкою. Робота тисяч активістів із розгортання мережі спротиву, встановлення зв’язків між ними, логістика їх доставки та перебування в Києві була їм зовсім невідомою. Вони повірили: закликів зі сцени Майдану було досить, аби там з’явилися мільйони людей. Не просто прийшли на годину-дві, а залишилися там на кілька тижнів. Тому тепер дуже легко в суботу оголошують понеділкове повстання чи революцію.

"Не бий на сполох в невідлитий дзвін" – слова, що ніби спеціально написані для нашого випадку. Дзвін Помаранчевої революції розтрощений ущент, бити в нього сьогодні – лише трясти повітрям. Опозиція має взятися за підготовку свого власного і лише після завершення цієї роботи скористатися ним для скликання людей.

Знеціненим словам можна повернути їхнє первісне потужне значення. Але замало просто припинити розкидатися ними. Слова наповнюються змістом через конкретну роботу. Закликаючи громадян до тієї чи іншої дії, важливо пам'ятати: політик повинен не лише сам бути готовим до неї (здебільшого, немає навіть цього), але й взяти відповідальність, аби готовими були інші. Певен, що при такому підході балачок про повстання та повалення влади стане менше, натомість дії набудуть конкретного змісту і наближатимуть справжні зміни.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги