УкрРус

Міністри-іноземці - логічне рішення українців

Дуже дивує доволі бурхлива реакція деяких українських журналістів та політологів на призначення на міністерські посади іноземців. 23 роки поспіль українці намагалися винайти якийсь свій особливий шлях розвитку. Позаблоково-комуністично-капіталістичний соціалізм чи щось таке.

Результати цього будівництва ми зараз бачимо на Донбасі та у Криму. Позаблоково між крапельками проскочити не вдалося - один з блоків зрештою вкрав у нас частину території.

В економіці ми теж зробили дивну ставку на колишніх радянських функціонерів, котрі повинні були раптом повести народ до капіталістичного майбутнього. Ми не обрали президентом свого Валенсу - Чорновола, а почали домовлятися з залишками старої системи. Зрештою червоні директори, комсомольці та колишні комуністи два десятиріччя поспіль ділили країну - результат говорить сам за себе.

Наші сусіди обрали шлях швидких і болючих реформ, а ми двадцять років поспіль ховали УРСР. Замість європейського напрямку розвитку наші еліти обрали вектор розвитку на двох стільцях - зрештою не всиділи.

Роками українська влада робила ставку на "своїх". Але такі рідні вуху українські прізвища на міністерських посадах не приносили бажаних результатів. Країна поступово деградувала на фоні сусідів, які поступово повступали до ЄС та значно випередили Україну в усіх галузях.

Здавалося б логічним було залучати до розвитку країни етнічних українців, яких повно по всьому світу. Скажімо, в прибалтійських країнах з 91-го року вже обрали по одному президенту-"іноземцю" - естонець Тоомас Хендрік Ільвес народився в Стокгольмі, латвійка Вайра Віке-Фрейберга тільки в 1997-му році повернулась з Канади до Латвії, тоді ж повернувся до Литви і Вальдас Адамкус.

Наші сусіди користались досвідом своєї діаспори та її зв'язками, а в Україні зробили ставку на червоних директорів, газ по 50 та гарні стосунки з російським керівництвом. Як виявилось, не допомогло...

Так у нас теж був свій "американець" Роман Зварич, але він був скоріш виключенням з українських правил. Всі грошові посади роками поміж собою ділили колишні комуністи-комсомольці та місцева олігархічна знать.

Скажімо НацБанк Канади очолює етнічний українець Стівен Полоз. Ви можете собі уявити таке призначення в Україні? Отож...

Однак чогось ніхто особливо не протестував проти цілої купи міністрів-росіян. Міністри Оборони Лєбєдєв та Саламатін, ціла плеяда СБУшників-росіян та несподівані депутати накшталт російського мільярдера Новінського. Уявляєте, який би галас здійнявся, якби СБУ чи МВС очолив би якийсь колишній співробітник ЦРУ чи ФБР?

Власне, призначення міністрів-іноземців повинно було рано чи пізно статися. Так, каталізатором цього став Майдан, але до цього йшло і без нього, адже "свої" вже показали, що можуть тільки приймати участь у схемах та щось ділити поміж собою.

Читайте:"За" и "против" иностранцев и скандальное министерство: эксперты и соцсети о новом Кабмине

Українці мають забагато запитань до кожного українського політика. Соціальні ліфти в Україні не працюють - це вже зрозуміло не одне покоління "маленьких українців". А ось здібних родичів у наших політиків немає - то вже генетика дає про себе знати.

Зрештою, навіть такі призначення були вимушені і сталися в умовах наближених до військового часу. Чомусь, у мене більше довіри до середнього менеджера-іноземця ніж до українських політиків. Свого часу саме варяги допомогли нам стати Київською Руссю. Можливо час знову згадати нашу історію та показати хто тут "мать городов руських".

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги