УкрРус

Не тих ловимо, братці!

Від цієї історії, якщо спробувати в ній розібратися, лише заболить голова .У Кривому Розі затримують одного із керівників райдержадміністрацій голову Дзержинського району Сергія Степанюка. І затримують непросто, а якось ще по-колишньому, я сказав би, що феєрично. Замість того, щоб, коли надійшов сигнал (а думаю, що починалося саме так, надійшов сигнал). викликати чи самим прийти і поговорити, дійти висновку і розпочати певні дії, розпочали... Власне, прийшли... Навіть налетіли. З усіма атрибутами військової операції. Примчали аж з Києва. Із спецзагоном "Сокіл", який займається антитерористичними операціями. Відповідно і діяли. Я б сказав антитерористично. Штурмом взяли кабінет районного голови. Якщо вхід в цей кабінет без дозволу можна назвати штурмом. А оскільки спротиву з боку можливого "терориста" ніякого не було виявлено, хіба що цілком природного в таких випадках висловленого нерозуміння й обурення, то обмежилися лише демонстрацією результатів можливого "спротиву"– натягнутими кайданками на Степанюка та поваленим і знерушеним чоловіком, пораненим учасником АТО, який в той час був на прийомі у голови з проханням надати йому матеріальну допомогу. Допомогли. До статусу учасника АТО добавили ще й почесний статус охоронця мов би Степанюка, в якому він пролежав декілька годин. Не знаю, чи додало це йому чогось морально, але фізично, як хворій людині, навряд чи.

Добавили сюди ще й купу зброї. Напевне, щоб більше переконати публіку в реальності шоу, що затримали справжнього терориста. А що це шоу і розраховане саме на публіку свідчать відповідна фотосесія і негайне її оприлюднення у ЗМІ з відповідними коментарями. Як і те, що Степанюка все ж не арештували. Значить, дійшли висновку, що з його боку ніякої терористичної загрози не існує. І на тому спасибі. Але розголос пішов.

Знаючи родину Степанюків, батька нинішнього районного голови, Дмитра Петровича, я жодної миті не можу запідозрити когось із них у хабарництві і тим більше в антиукраїнській діяльності. Дмитро Петрович Степанюк, колишній голова виконкому цього ж Дзержинського району міста, який залишив добру згадку про свою тривалу роботу тут. Саме це в значній мірі і вплинуло на те, що згодом, через десятиліття, як залишив цей пост батько, на місце районного голови тут був обраний його син. І Сергій постарався, щоб не просто триматися на славі батька, а й примножити вклад у розвиток рідного району. Цьому є багато свідчень, на яких в цій статті зупинятися не буду. Дмитро Петрович ще був і народним депутатом України, і представником Президента України в Автономній Республіці Крим чи не в найтяжчий період її існування до окупації, після горезвісного президентства там Мєшкова. І зміг увести місцеві закони і підзаконні акти в законодавче поле України, ще тоді упередити проросійські бунти і навіть можливу зовнішню агресію, примирити різні верстви населення. Йому вдалося політичними кроками і при налагодженій взаємозлагодженості усіх державних інституцій Криму і Севастополя, ЗМІ мирним шляхом не допустити перетворення півострова в кримінальне ханство від якого вже потерпало населення автономії. І силові структури РФ тоді не стояли осторонь від проблем Криму, багато в чому сприяли ліквідації бандитизму і терору. Як говорять, Степанюк був повністю занурений в геополітичні процеси і проявив себе, як істинний український державник.

- Такого далекоглядного представника Президента в Криму ще ніколи не було. І вже ніколи не буде, - так сказав про нього тодішній командуючий корпусу сухопутних військ України в автономії, а пізніше начальник Генерального штабу Збройних сил України І. Свида, коли президент Кучма несподівано звільнив його з посади в зв’язку з переходом на постійну роботу народним депутатом України другого скликання згідно з прийняттям конституції України 1996, що заборонила сумісництво.

Історія показала, що воєначальник виявився правий. Це однозначно підтверджує патріотичність Д. Степанюка, яку сповна він і передав сину, І син був разом з ним в цій "гарячій точці".

А такі знакові народні депутати України другого скликання, як В.Чорновіл, І.Юхновский, С.Хмара, О.Скіпальський, В. Недригайло, О. Бандурко, Ю.Кармазін, В.Червоній ( всього 49 нардепів) в листі до Президента України Л.Д.Кучми прямо наголосили, що Степанюк Д.П. "…вперше з моменту створення цього державного інституту (авт.Представництва Президента в АРК) підняв його на належній рівень і в своїх діях неухильно керувався державним інтересами, зміцнював позиції Президента України, авторитет держави".

Високу оцінку його роботі в АРК давали тодішні Генеральні прокурори України В.Дацюк, Г.Ворсінов, головний міліціонер Криму, а потім і України М.Корнієнко.

Тодішній представник умів дотримуватись українського законодавства і з повагою опиратись на Конституцію РФ, регуляторні акти ОБСЄ, чим уміло політично роззброював радикалів півострова.

Саме під його впливом вони самостійно проголосували у ВР АРК за перший пункт своєї Конституції, що автономія є автономною складовою України. А газета "Голос України" в 2009 році написала: "Велика, а може й визначальна роль у цьому процесі належала тодішньому народному депутату України, члену комісії ВР України з вивчення соціально-економічної та політичної ситуації в АР Крим, а пізніше –Постійному Представнику Президента України в АР Крим Дмитру Степанку".

Вийшовши на пенсію, Дмитро Петрович не заліг в ліжку, чи десь на той полюванні або рибалці, а повністю зайнявся з молоддю.

Пригадую, як відвідав Кривий Ріг перед передостанніми виборами. Все місто було завалене агітацією за Януковича, іншим в ній місця не знаходилося. І народ, зокрема робітничий клас, був настроєний так же. Та лише молодь виявилася там не настільки одноманітною. Кривбас, як і колись у важкі часи знову дарував Україні високопрофесійні та патріотичні кадри. Вона, об’єднана Степанюком в Молодіжний Союз Кривбасу, виявилася не зашореною, зуміла поєднати в собі колишнє комсомольське минуле з українським патріотизмом. І пішла в АТО в складі добровільних батальйонів. І вже його син Сергій почав підтримувати її і допомагати.

Що ж зробила держава для цих своїх патріотів? Просто й банально. Своїм скандальним затриманням висловила їм недовіру і звинуватила у всіх смертних гріхах. Навряд чи зробила це сама. А з допомогою наклепників і донощиків, імена яких незабаром, сподіваюся, стануть відомими суспільству.

У Степанків є вороги. Як і в України. Є просто й недоброзичливці. Є й такі, що завжди виступають проти усього, пов’язаного з владою . Читати їх злорадні відгуки в Інтернеті не те, що нелегко. А навіть обурливо. За роки служіння державі Степанюки не заробили собі ні палат кам’яних, ні заводів, ні пароплавів. Не займалися махінаціями, не крали, як нинішні досить поважні багатії й олігархи. Живуть на зарплати. Дехто вже й на пенсії. Бо думали не про свої вигоди, а про Україну. А це, виявляється, в Україні зовсім не вигідно навіть безсрібникам. І небезпечно.

Ті, хто нині прийшов до влади, часто діють не по правилах, навіть не згідно відомому українському прислів’ю "бий свого, щоб чужі й духу боялися", а навпаки. Б’ють своїх, щоб свої ж і боялися. Бо ті, хто накрався і йшов проти волі народу, так і живуть, в деяких випадках хіба що відкупляються від кари тими ж накраденими грошима. І знову розкошують, до влади рвуться. Бо ж у ній їхня моральна і матеріальна компенсація, їхні гроші, які вони навчилися отримувати лише від влади. Від власної. І так розчищають до неї дорогу.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги