Блог | Джинса – вона і в Guardian джинса
Імідж України в очах європейців потребує значної корекції. Наприклад, підтримка нашої держави у Нідерландах (де буде проведено референдум щодо євроасоціації), як показують останні опитування, на рівні 33%. А майже половина голландців виступають проти угоди про асоціацію Україна – ЄС. Очевидно, маса пропагандистських матеріалів, переважно російського походження, роблять свою справу, створюючи неприємний для європейців образ нашої держави.
Один з таких прикладів – "цікава" стаття в The Guardian. Після прочитання заголовку довелося навіть пересвідчився, що назва видання – не "Комсомольская правда". Ні, таки британська газета з двохсотрічною історією. Російська вікіпедія називає її "якісною пресою". Англомовна версія онлайн-енциклопедії, до речі, так її не називає. Тим не менше, Гардіан – один з найвідвідуваніших сайтів ЗМІ у Британії, друкує серйозні матеріали, а тут – таке…
Тепер увага – назва статті. "Why Ukraine needs Russia more than ever". "Чому Україні потрібна Росія більше, ніж будь-коли". Видається, що після заголовку її вже можна не читати – зміст ясний. Але не втримався. І пошкодував – все виявилося ще гірше, ніж здавалося.
Стаття гідна кращих зразків радянського агітпропу. Автор, Ніколай Петро, професор, політолог, що спеціалізується на відносинах Росії і України, сходу повідомляє, що головна проблема України – не корупція, а (sic!) "ідеологічно керований вибір, націлений на розрив всіх зв'язків з Росією, країною, яка історично була головним торговим партнером і інвестором для України". Ідеологічно керований вибір. Військову агресію з боку Росії автор увагою оминув. Напевно, це дрібниці. Вся справа в "ідеологічно керованому виборі".
В цілому стаття зводиться до того, що в Україні все погано і ми всі помремо, якщо не відновимо стосунки з Росією. І описує страшні ознаки нашого швидкого занепаду: без трудової міграції в Росію, без російських банків, без російського ринку збуту ми буквально загнемося. Колись Росія була таким же стратегічним партнером і для Польщі, і для Литви, Латвії та Естонії. Але вони відмовились від совкового минулого і переорієнтувалися на Європейський союз. Впевнений, що їм теж було нелегко. І це був дійсно ідеологічно керований вибір народу цих країн – вони обрали розвиток і рух до цивілізованого світу, подалі від цієї дикої північної держави. Цікаво, пан Петро настільки занурений у свою тематику – відносини України і Росії, що про інші держави не чув взагалі?
Далі логіка автора, а точніше, її відсутність взагалі вражає. "Перше пояснення - анексія Росією Криму та повстання на сході, які зазвичай приводяться в якості причин падіння ВВП. Дійсно, ці події викликали значні економічні збитки, але він посилюється також і політикою українського уряду". Такими поясненнями, на думку професора, українські політики заробляють собі рейтингові бали: нібито у приєднанні до економічних санкцій по відношенню до Росії наші політики просто намагаються зберегти свою популярність в очах українців. Цікаво, цей шановний політолог вважає, що Україна має терпіти військову агресію сусідньої держави і продовжувати економічні стосунки з нею? Фінансувати військового противника зі свого карману? Логічно.
Ніколай Петро стверджує про те, що Україна відрізала "російськомовні східні від економічних зв’язків з центром" і буквально примушує людей до приєднання до Росії. Чомусь він забуває про терористів, які обстрілюють міста і села, всупереч всім мінським угодам. Ну і врешті решт, робить акцент на російськомовності. Це питання зараз не стоїть на порядку денному, і єдина мовна дискримінація, яку сьогодні можна спостерігати в Україні – це, скоріше, утиски державної мови.
Далі йдеться про якесь примарне перенесення "балансу економічної і політичної влади до західних областей" і уявну "маргіналізацію протилежних політичних голосів". Цікаво, чи чув шановний пан Петро про Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг? Про Опозиційний блок у парламенті? Кернеса? Хто тут що маргіналізує?
Останні декілька абзаців автор просто, без недомовок і зайвих реверансів роздає поради і рекомендації західним лідерам, лякає їх мільйонами українських біженців, які доєднаються до тих, що втекли від російської ж агресії у Сирії. Заключні фрази статті краще взагалі процитувати повністю.
"Це не та стратегія, яку Захід може підтримати. Незалежно від політичних симпатій, жоден західний уряд не повинен терпіти навмисне зубожіння населення заради політичної вигоди. Існують високі ризики того, що Україна перетвориться на недієздатну державу, і додасть ще мільйони своїх громадян до і так зростаючому кризи біженців в Європі".
Здається, більш прямо мотиви і цілі Путіна годі й описати: примусити західних лідерів натиснути на Україну, аби та повернулася у братські обійми Росії. Дивно, чому поважне видання радо публікує ці аргументи доби Януковича у період зриву угоди про асоціацію. Чесно кажучи, навіть в Україні російська пропаганда працює більш віртуозно. А в Британії – нахабно видають статті в найкращих традиціях часів СРСР. Звісно, в Сполученому Королівстві наших друзів більше, ніж таких сумнівних професорів-політологів. Хочеться вірити, що ця стаття викличе відповідну адекватну реакцію і в самому Лондоні.
Цікаво, що ж сталося у наших східних сусідів? Шкода грошей на якісну продукцію? Чи вирішили, що й так піде? Власне, у Росії, здається, є всі види пропаганди – від кремлеботів до розіп’ятих хлопчиків. Але для Guardian обрали найбільш неоковирну. Хоча Гардіан вже не вперше звинувачують у публікації пропутінських матеріалів. Звісно, завжди все можна виправдати тим, що подібні статті – це лише особиста думка автора. А їх публікація – це один з методів покращити матеріальне становище редакції. Але хотілося б порадити британським редакторам знайти більш гідні джерела заробітку, відмінні від гаманця дикунської країни, яку зневажає чи не весь світ.
