Блог | Зуби армії
На сьогоднішній день можу офіційно заявити, що у армії мені запломбували зуб швидко, професійно і безболісно. Вочевидь, звання майора медичної служби так просто не дають, і тут йдеться не лише про професійні, а й про людські якості.
Ще на самому початку служби у мене випала стара пломба, що наблизило моє знайомство із армійською медициною. Дірка у зубі сильно не дошкуляла, тому знайомство відкладав, аж поки не наважився на похід до поліклініки.
Пішов пораніше, не снідавши, але у черзі був не першим. Переді мною було пару солдатів, а у креслі уже сиділа дівчинка. Хлопці у черзі попередили, що тут зуби тільки видаляють. Лікар підтвердила інформацію, що ще з третьої хвилі мобілізації пломби не надходили, але пообіцяла подивиться на мій зуб.
Черга зростала стрімко, справи рухалися повільно, солдати нервувалися. Один із солдатів, якому дуже дошкуляло коріння з протрухлявілого зуба, розповів історію, як випадково прямо з крісла нокаутував стоматолога по гражданкє. Коридором пробігали цивільні, які дуже хотіли бути непоміченими, але їх помічали, солдати бурчали, дехто спересердя лаявся. Якийсь із цих безособових вигуків почула стоматолог і сприйняла його на свою адресу, бо саме проходила по коридору. Їі спіч був емоційним, гучним і промовистим. Дехто з бійців навіть забув про зубний біль і залишив чергу, а солдат-нокаутер перед тим як зайти у кабінет довго хрестився, зате коли вийшов сяяв, вирвала безболісно. Я ж перед своєю чергою подумав, що буде ефективніше почистити зуби ніж молитися, проте припустився іншої стратегічної помилки: не взяв медичну картку, тут же мені розповіли історію про київського бізнесмена, який одягався у камуфляж і приходив безкоштовно лікувати зуби у Десні. За карткою довелося сходити, за цей час від черги не лишилося нікого, а весь процес пломбування зайняв близько 4 хвилин, лікарка ще пожурила за те, що я своєчасно не подбав про проблемний зуб. Відчувалося, що до своєї роботи вона ставиться відповідально, не чекаючи того, що їй створять належні умови праці і забезпечать знаряддям, натомість від солдатів потребує розуміння і поваги.
Зараз уже більше тижня, як я з новою пломбою.
Ця історія зайвий раз переконала мене у тому, що квапливі рішення рідко бувають правильними, а судити про людину суто по перших враженнях - це найкоротший шлях до помилки, стержнем суспільства є люди, а органи влади існують у паралельному вимірі. Щодо солдатів, то вирвані обставинами із сімей і звичайного життя вони не мають сумніватися у тому, що вони потрібні суспільству і людям, зрештою і державі...
