Блог | Про 22 червня, футбол і війни
При усьому потужному культі Великої Вітчизняної війни у СРСР, день 22 червня у радянській системі координат ніяк не культивувався. Так усі ми пам'ятаємо слова пісні: "22 июня, ровно в 4 часа, Киев бомбили, нам объявили, что началась война", і усе, більш нічого, про День Пам'яті жертв війни ніхто і не думав, можливо тому що уся ця історія з початком війни була доволі серйозно перекручена під ідеологічним тиском, можливо з якихось інших причин. Зараз даті 22 червня приділяється значно більше уваги ніж колись і, гадаю, це абсолютно правильно. Проте вчора я сам себе здивував. Знаєте, на якій думці, я спіймав себе під вечір 22 червня? - Що цей день почався для мене з переписки з товаришами спортивними журналістами з Німеччини, двох своїх німецьких колег, з якими ми регулярно спілкуємося, я привітав з успішним подоланням груповго етапу Євро їхньою футбольною збірною, робив це абсолютно щиро, більше того, так само щиро сказав що далі, певно, вболіватиму за їхніх співвітчизників. Вони подякували, у свою чергу, поспівчували з приводу невиразної гри нашої команди та й усе. Один з них побіжно згадав про початок бойових дій 75 років тому, його дід, як і мої обидва, теж тоді воював, очевидно що були вони у ворогуючих арміях, а ось зараз їхні онуки спілкуються, ба навіть мають спільні інтереси, їздять один до одного у гості. Німеччині пощастило наразі більше ніж Україні, вона вже 71 рік ні з ким не воює.
В цьому контексті весь сьогоднішній день, я ставив собі наступні питання: "А чи будуть мої онуки так само спілкуватися із своїми російськими колегами через 75 років? Чи зможе онук невідомого мені зараз російського солдата зі смутком написати про початок цієї війни моєму онуку, знаючи, що я його дід, був солдатом Української Армії? Як взагалі, потім буде оцінено ту показову "дружбу народів", культ якої пропагувався до самого початку російської агресії? Які теми будуть цікавити тих дітей, що народяться від наших дітей? Чи буде спорт так само фактором, який з'єднуватиме людей із різних і колись ворожих країн?".
Один з моїх дідів, загинув, інший пройшов усю війну, вона закінчилася для нього восени 45-го на Далекосхідному театрі військових дій і помер у Незалежній Україні, хоча і був чистокровним росіянином. Війну згадувати у розмовах з онуками він не любив та й спортом теж не цікавився. Такі от справи,такі от думки, такі питання виникли у мене пілся 22 червня 2016 року.
