УкрРус

Труднощі війни та складнощі мобілізації

За тривогами і тарифами народ на якийсь час забув про чергову хвилю мобілізації. Ну принаймі ті забули, кого це не стосується. Так, справді – немає бунтів, військкомати справно звітують про те, що все йде за планом. І в якійсь мірі це дійсно так – порівняно з тим, що було всього якихось півроку тому – роботу зроблено просто колосальну!

Український солдат тепер хоча би у форму одягнутий і їжею забезпечений. Проводяться медогляди і планові навчання – перед відправкою в АТО. Немає аж настільки масштабних бойових дій, як раніше. Однак.. і бажання особливого тепер захищати Батьківщину, як це було півроку тому, теж вже немає.

І пов’язано це в першу чергу з тим, що відбувається на фронті. Провальні операції під Дебальцевим і в донецькому аеропорту, досі не розслідуваний Іловайськ, за який так нікого й не покарали, і ще десятки дрібніших операцій, іноді схожих на промахи керівництва АТО, а іноді – на відверту диверсію.

А ви хочете, щоб люди добровільно рвалися йти воювати, коли на фронті невідомо що твориться!

Невивчені уроки Другої Світової

Є в психології таке поняття – "гештальт". Так називають якісь речі чи події, які людина інтуїтивно намагається об’єднати в одну цілісну картинку. Ну наприклад ми бачимо три точки – і кажемо "трикутник", розмовляємо про когось іншого – і додумуємо про нього щось, що би пояснило нам його поведінку.

Це ж саме стосується і нашого власного життя. Тут ми теж прагнемо все завершити і все пояснити. Бо нам так легше. Бо тоді це не забирає в нас зайвих сил і ресурсів. І навпаки – коли в нашому минулому залишилося щось незавершене, воно заставляє нас раз за разом туди, в минуле, повертатися.

Або шукати в теперішньому схожих проблем і ситуацій. Щоб їх зрозуміти і завершити. Так і сталося зі всіма нами – те, що ми переживаємо зараз в цій неоголошеній війні, повторює нам те, чого ми не зрозуміли для себе з часів Другої Світової. Не зрозуміли, або перекрутили. А тепер воно й справді стає набагато зрозумілішим.

Наприклад те, що одні люди можуть воювати на одній стороні "добра", а другі – на іншій. Те, що коли здаєш свою територію, то спершу мусиш евакуйовувати звідти заводи і зруйнувати там дороги і мости. Інакше всім цим скористається окупант – вивезе обладнання до себе, а уцілілі залізничні колії використає для доставки зброї і боєприпасів.

Те, що не всі хочуть йти служити і вмирати, бо не всі до цього готові. І це теж природно. І це теж їхнє право, як це не сумно звучить. І те, що мобілізація має бути справедливою, а війна, як це не дивно звучить, має вестися так, щоб солдат мав шанс вижити. Навіть незважаючи на те, що в самої війни ціль зовсім інша – убити всіх!

Чому уряд і військове керівництво не викликає в нас довіри

Нічого цього зроблено не було. Це ми з вами можемо тепер заднім числом розмірковувати про всі ці "уроки війни", але наше керівництво, яке, вочевидь, більш проінформоване за нас, мало б хоч трохи передбачити ситуацію.

Адже можна було демонтувати і вивезти на захід хоча б ті заводи, які тепер демонтували і вивезли росіяни, хіба ні? Пустих виробничих площ, щоб заново їх змонтувати, на західній Україні більш ніж достатньо. В одному тільки Тернополі – три напівпустих і майже зруйнованих здоровенних заводи, що півміста займають.

От би і проблему переселенців заодно вирішили б – роботу їм дали! І Росію шансу без нас почати випускати гвинтокрили – теж би позбавили. Не зробили… Але те ж саме стосується не тільки уряду, але й військового керівництва.

Що це за маячня – судити військових за воєнні злочини, якщо в країні воєнний стан …не оголошено? Про яке тоді дезертирство може йти мова? Який тоді статус у військових формувань – статус організованої банди, яку в любий момент можна засудити за незаконне володіння зброєю? І за вбивство людей?

Не кажучи вже про більш провальні операції – коли хлопці стояли під "градами" і не могли навіть порухатися, щоб врятувати своє життя. Про покинутий луганський аеропорт і так же бездарно зданий донецький. Про Іловайськ і Дебальцево. Ніхто не покараний, ні з кого не зняли погонів.

Тільки військовий прокурор щось там "копає" – але, здається, лише на рядових бійців. Їх судять за самовільне залишення місця несення військової служби, хоча офіційно війни в нас немає. І їхнє законне місце несення служби в мирний час – то їхня військова частина.

А не десь там в полі, невідомо де, зовсім в іншому кінці держави. Але їх судять. А тих, хто цю війну спонсорує і роздмухує – ні! Тим депутатські мандати роздають! Солдат, який втік в Росію, щоб зберегти своє життя – в нас дезертир і зрадник. Генерал, який "зливає" військову таємницю братові з Росії і керує одними тільки провальними операціями, в яких гинуть люди – ні!

Однак… що там вимагати від військового прокурора, якщо він сам давно вже мав би в тюрмі сидіти? Або хоча би, як мінімум, бути люстрованим. За оце саме – сприяння режиму Януковича, який в результаті і призвів до всіх цих смертей. Бо в свій час, в подяку за вдале проведення спецоперації з затримання "судді-колядника", цей самий теперішній прокурор був обласканий переведенням в Київ, в адміністрацію Президента.

І за всіма теперішніми законами, якщо не казати про всякі там спроби їх оминути, мав би тепер з усією честю бути люстрованим з державної посади. Всерйоз і надовго. Разом з суддями Конституційного суду, до речі. Тож не дивно, що який прокурор – такі і справи!

І все це, безперечно, відбивається і на нашій обороноздатності. І на перебігу воєнної компанії, і на бажанні нових призовників йти служити і йти вмирати.

А як інакше?

А це ж відомо давно! Ви ніколи не задумувалися, чому Німеччина так успішно воювала в Другій Світовій війні на два, а подекуди й на три фронти (бо ще воювала в Африці), а СРСР не міг справитися і з одним? Володіючи при цьому перевагою і в людських, і в сировинних ресурсах, в рази переважаючи на початку війни Німеччину в озброєнні і в живій силі!

Відповідь дуже коротка і дуже проста. Знайти її можна в спогадах Манштейна – гітлерівського фельдмаршала, що не програв жодної битви. Жодної! – навіть відступаючи, йому завжди вдавалося максимально зберегти живу силу і техніку. Так от, ця відповідь дуже проста – в німецькій армії командир на полі бою мав право не виконати наказ свого командира, якщо бачив, що той наказ неправильний.

Бо вважалося, що безпосередньо знаходячись на місці і бачачи все своїми очима, він міг краще оцінити оперативну обстановку за того, хто знаходився далеко в штабі. Тому за те, що вивів своїх бійців з-під обстрілу "градами" (чи тоді – "катюшами") німці своїх офіцерів ніколи не судили.

Тому німецький солдат довіряв своєму командиру і готовий був віддати за нього життя. А в нас що? А в нас збереглася стара радянська система! Наказ може бути дурним і неправильним, ти можеш загинути, його виконуючи. Тобі за це, можливо, дадуть "героя". Але якщо ти його не виконаєш і захочеш зберегти собі життя – тебе… ну не розстріляють вже тепер, правда. Але посадять!

Ось такі-от військові прокурори, на зразок Матіоса! За загибель від пожежі 6-х тернопільських воїнів на Херсонщині, до речі, теж он якогось рядового бійця судять. Але ніхто з командирів в тому й далі не винен. Хоча тернопільські журналісти не раз звертали їхню увагу на те, що твориться в їхній військовій частині. Але ні, командири в нас тільки ордени отримують, вони й далі ні в чому не винні!

Бо самі не маючи ніяких прав, ні за що, відповідно, й не відповідають. Лише за "бєзусловноє і бєпрікословноє виполнєніє пріказа". Так всім вигідно. А чи виживуть при тому люди – нікого не цікавить. Тому воїни-добровольці радо йдуть служити... в добровольчі батальйони, де до виконання наказу все-таки ставлення інше.

І тому від мобілізації у Збройні Сили народ і далі втікає. Хай там тепер і менше. Бо з’явилося хоч щось – хоч якась подоба медичної комісії, хоч якесь попереднє навчання, хоч якесь забезпечення формою і харчами. Тому й менше втікають.

Але принципово не змінилося нічого. Бо армія в нас і далі, як і в старі "добрі" радянські часи, залишається "робітничо-селянською". Бо діти чиновників, партійних керівників і підприємців там і далі не служать. Як не служили вони там і в радянські часи.

І доки уся ця "радянщина" не буде виметеною поганою мітлою з військкоматів і армії, доки не буде підготовлений сильний командирський і сержантський склад, доки всі ці командири не навчаться брати на себе відповідальність і доки не отримають цього права брати її на себе – доти нічого принципово не зміниться!

Навіть якщо переможемо в цій війні. Вірніше – перемогти ми все-одно переможемо, але добре було б тим часом армію реформувати. Так, щоб усі ці недоречності зникли раз і назавжди. Бо війна – то найкращий час для реформування армії. Кращого вже не буде!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги