УкрРус

Ой, напрасно, тетя ...

Моя 77-річна тьотя з Луганщини - мій біль. Наше спілкування стало на паузу рік з гаком тому, коли вона виказала моїй мамі побажання, щоб Майдан якнайшвише розчавили; на уточнюючу ремарку, мовляв же, там твій племінник, як відрізала "Хай чорти його там не носять!" Мабуть, я швидко забув би про ті слова, але Майдан таки розстріляли. Не знаю, чи "тьотя" за ЛНР, але з 2004 по 2014-й скелею стояла за Януковича і проти "бендер", хоча, превелика рідкість для Донбасу, майже не вміє… говорити російською.

Останнє побачення тітки з моїми помаранчевими та промайданівськими батьками завершилася її фразою "зустрінемося на похоронах: або ви до мене, або я до вас". І - грюк дверима! З півроку тому у тітки "приключився" інсульт, вона з ним впоралася, але я не можу їй навіть подзвонити, бо боюся, щоб інсульту не сталося у мами, якщо дізнається. Останні років 20 ми з тіткою бачилися, до речі, в основному на цвинтарі: на Донбасі я бував не так часто, тітка - в іншому місті, ніж батьки, і гарантовано зустрічалися ми лише на "проводах" після Паски на кладовищі, де лежать наші спільні предки: мої дід та баба; дядько, тітчин чоловік, та її син, він же - мій двоюрідний брат, якого вбили 18 років тому, і який досі сниться мені мало не щомісяця.

Орієнтація на Росію виявилася сильнішою за всі ці родинні зв'язки. У мене розрив з тіткою, але є родини, де геополітика та національна самоідентифікація розвели по різні сторони барикад батьків і дітей. Ну а взагалі я люблю свою тітку, знаю, що і вона в душі мене любить, і ми все ж таки ще побачимося не на похоронах. Хай Господь її простить, і мене теж. Але нести відповідальність за її політичні погляди я не готовий. Врешті-решт, для вихідців із тих країв вона швидше норма, як усі; а я, поїхавши звідти ще в 1986 році, разом з моїими батьками та старшим братом, які живуть там - якась аномалія.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги