Малазійські острови: велетенські орангутанти і засохші людські черепи
В Малайзії це трапляється з нами часто – за два роки подорожування по країні, місць, в які хочеться повернутися ще раз, назбиралося достатньо. Перш за все – Камерон Хайленд, острови Перхентіани - як же без них, той же Лангкаві з вальяжно-сільським стилем життя. Тепер же до списку додався штат Саравак, що на острові Борнео. Приємна колоніальна архітектура столиці, орангутанги і просто запаморочливий національний парк Мулу – ось, що справило на нас враження під час двотижневої подорожі до цієї частини Малайзії, - пише Андрій Янович для Уanoseli. Про все по порядку: збори, таксі, аеропорт. Двогодинний переліт з рідного острова Пенанг, і ось ми в Кучінгу – столиці Сараваку.
Знову короткий переїзд на таксі, і ми з наплічниками вже гуляємо по добряче нагрітій до десятої ранку набережній. Орієнтуючись на взяту в аеропорту карту, заходимо вглибину китайських кварталів. Коли стає дуже вже спекотно – стукаємо в гестхауз на центральній туристичній вулиці міста – Carpenter street. Гестхауз, в який ми попадаємо, оформлений в стилі лонгхаузу – довгого дому, традиційного для племен, які досі населяють Саравак.
Суть довгого будинку – можливість для всього племені жити разом. Довгі будинки будували на палях, і таким чином, можна уявити, плем’я гарантувало собі таку-сяку безпеку від тигрів, крокодилів, пітонів і всього іншого живого, що досі водиться в дикій природі цієї місцини.
Найстрашніше серед всього живого в світі, як відомо, є широко популярний вид людини розумної. Життя племен це яскраво підтверджує. Більше за тигрів і крокодилів тубільці тут боялися мисливців за головами з інших племен. Такі от звичаї були тут ще якихось 100 років тому. Щоб вважатися крутим чуваком в своєму племені, ти мав закатрупити якнайбільше членів сусідніх племен, при цьому безпосереднім свідченням крутості була колекція черепів вбитих. Почорнілі і висушені черепки зберігалися в символічному кошичку, підвішеному над багаттям в тому ж довгому будинку, випромінюючи свої аромати в добавок до всього іншого, чим пахло житло, де в купі жило ціле плем’я.
Але давайте вернемося до місця, де ми вирішили зупинитися. Черепків в кошику тут не було, зате пахло доволі специфічно. Підлога, встелена бамбуковими матами, дозволяла купі бруду провалитися під низ, і вичищати це все ніхто особливо не збирався.
Душові кімнати чистотою не відзначалися також – таке враження, що там замість ворожих черепів колекціонували вороже волосся, акуратно розсовуючи його по кутках.
Проте дівчина на рецепції була дуже приємною, кімнати хоч і не просторі, але доволі чисті, і при ціні 50 рингіт за ніч, ми зійшлися на тому, що недоліки гігієни можна потерпіти.
Потім з’ясувалося, що навколишні хостели доволі запаковані в зв’язку з кінофестивалем, що проводився в ці дні в Кучінгу (власною персоною в місто приїхав Джекі Чан!). Тож в вибраному хостелі ми ночували до кінця свого перебування в місті. Один день ми вивчали Кучінг просто гуляючи навкруг. Змішання архітектур дуже навіть прикольне. Тут і кілька старих британських фортець, і старий китайський район, і мечеть з прогнилими наскрізь від вологи та старості цвинтарними стовпчиками на території. В місцевому музеї доволі детально розписано і показано в яких умовах живуть і що виробляють місцеві племена.
Мені попри все сподобалась експозиція з купою варіацій рукоплетних кошиків. Ну і скелети китів, які були знайдені на побережжі, також вражають. Ледь не забув - були там ще останки годинника і ще якихось причандал, знайдених років 40 назад в животі крокодила-людоїда.
В перший день ми ще встигли поплавати на човні на той берег ріки і з’їсти недалеко від нашого хостелу лаксу-Саравак у виконанні місцевої племінної жіночки, зросту, про який кажуть – метр двадцять в капелюсі. Жіночка, щоправда, безбожно курила, то ми подумали, може ріст такий не завдяки приналежності до певного плем’я, а через погані звички.
Характерно, що і про куріння і про ріст ми забули одразу як спробували страву. Навіть я, попри те, що не є фанатом страв з нудлів-макаронів, зацінив смак. Зовсім інший від того що має Лакса в Пенанзі – зварена на рибній юшці з купою цибулі та інших спецій. Лакса Саравак крім риби має в собі ще й курку, варене яйце і якусь заправку, що робить суп коричневим. Страва нам так сподобалася, що ми верталися в це місце і пізніше. Щоправда вже не самі, а з нашим другом Любком, який приєднався до нас наступного дня.
За встановленим наперед планом, після приїзду Любка ми взяли в оренду на два дні маленьку місцеву машинку, і таким чином розширили межі нашого дослідження Сараваку.
В перший день ми подалися в то, що називається культурологічне село. Фактично – це такий собі музей побуту, де демонструються житлові умови племен Сараваку. Цікавенько, що біля кожного будиночку – лонгхаузу – працюють винятково племінні люди, які живуть в аналогічних умовах в реалі. Тож, попри те, що після півгодини гуляння по селі стає трохи нуднувато, якесь мінімальне враження реального пізнання культури залишається.
В одному місці можна купити блінчики, приготовані тубілками на вугіллі, в іншому – постріляти по банках з дмухальної трубки. При бажанні можна доторкнутися і сфоткатися з реальними висушеними черепами, але мені найбільш сподобалося тубільці-музики, що награвали місцевих мелодій на струнних інструментах видовбаних з цілісної колоди.
Попри ніби-то примітивність інструменту, тубільці видавали з нього чудові звуки, і я певен, при бажанні могли б заграти дуже навіть чудового рок-енд-ролу. Ми мали з собою мапу і маршрут руху обговорювали і удосконалювали по дорозі.
В результаті обговорення і удосконалення ми приъхали до місця з орангутангами вже після його закриття. Щоправда мали пригоди по дорозі. Біля в`їзду в ще один заповідник ми заглохли, і машина перестала реагувати на всі кнопки, педалі, включаючи ключ, що мав би її заводити. Поки ми з Любком проводили поточний ремонт (методом копання коліс, розумним заглядання під капот та мацанням випадково взятих кабелів), ми завели дуже цікаве знайомство з групою молоді з корабля Логос-Хоуп.
Виявляється, існує в світі такий от круїзний лайнер, екіпаж якого подорожує країнами, проводячи волонтерсько-просвітницько-освітню роботу в країнах, які, як вони вважають того потребують. В Кучінгу волонтери продавали книги і, якщо я не помиляюся, проводили якісь там навчання для школярів. Так чи інакше концепція лайнера повного волонтерів з різних кутків світу нас дуже зацікавила, і згодом ми виділили цілий день для його відвідин.
Напевне, корабель заслуговує окремого допису в блозі. В продовження ж розповіді про зламану машини слід зазначити, що поломку вдалося швидко ліквідувати посмикавши потрібний кабель. Який саме з кабелів треба смикати підказав по телефону власник.
І ось ми уже далі намотуємо кілометраж добрими і не перегруженими транспортом дорогами Саравака. Ще одна зупинка в місцевій забігайлівці, знайомство з австрійцем, який давним-давно переїхав сюди жити, ще кілька десятків кілометрів, і ми знову відпочиваємо в нашому гестхаусі.
Наступного дня зранку ми врешті добираємося до місця, де можна побачити орангутангів. Вау! І ми щасливчики!
Тут нам і величезний 120-кілограмовий Річі – любитель відкушувати пальці рейнджерам-охоронцям національного парку. Тут нам і кілька мамочок з маленькими клубочками-мавпенятками. Тут нам і активні примати-підлітки, що перелітають з гілки на гілку, а потім беруть рукою кокос, і луплять його об стовбур дерева так, що він розлітається на куски, залишаючи в руці примата невелику частину щоб гризти.
Орангутанги-орангутангами, крокодили-крокодилами, але нам з Оксаною, з усіх навколо Кучінгових пригод найбільш запам’ятався скоріш за все саме каякінг, яким ми займалися за день до відбуття до Мулу. Півдня неважкої греблі вниз по течії, коротка прогулянка багнюкою до водоспаду і маленька екскурсія тубільським селом з супер-приємними хлопцями-організаторами зробили своє діло.
По дорозі в гестхауз ми поснули в машині – змучені і щасливі. Закінчивши заплановане дослідження того, що можна було дослідити, базуючись в Кучінзі, Любко полетів назад до роботи, а ми, в вузькому сімейному колі, спакували рюкзаки до перельоту в національний парк Мулу. Наперед скажу, що попри всю цікавість всього, що ми вже зробили в цій подорожі, попереду нас чекало саме цікавіше.
